Правобережна Україна наприкінці XVIІ — на початку XVIII ст. Відродження козацького устрою на Правобережній Україні."Паліївщина".

За часів Руїни територія Правобережної Україні була поділена між Річчю Посполитою та Османською імперією.

За Вічним миром 1686 р. з Московським царством Річ Посполита підтвердила право власності на Північну Київщину, Галичину і Волинь.

Ця територія була поділена на чотири воєводства - Київське, Волинське, Брацлавське й Подільське. 

За Бахчисарайським мирним договором 1681 р. з Московським царством 

Османська імперія отримала Південну Київщину, Брацлавщину і Поділля (до 1685 р. тут гетьманував Ю. Хмельницький).

Внаслідок запеклої боротьби різних держав за Правобережжя ці воєводства були спустошені й майже обезлюднені.

Правобережний гетьманат був ліквідований з падінням гетьманата П.Дорошенка в 1676 р. 

Але козацтво там не зникло. Очолив його подільський полковник Остап Гоголь.  

Передумови відродження козацтва на Правобережжі :

-- потреба Польщі у сильному козацькому війську для захисту 

    Правобережжя від турецько-татарської агресії

-- родючість земель правобережжя, сприятливі кліматичні умови

Маючи потребу в сильному козацькому війську для боротьби з турецько- татарською погрозою, польський король Ян III Собеський вирішив узаконити територіальне козацьке військо на землях Правобережної України.

У 1684 р. Яном III Собеським було офіційно відновлене Військо Запорозьке, очолюване запорожцем Андрієм Могилою.

Було створено чотири полки.

Реєстр становив дві тисячі осіб. Усі правобережні полки мали традиційну
структуру, успадковану від часів Національно-визвольної війни. Однак
сотні не мали місця постійного розміщення, а сотники — влади над мешканцями та населеними пунктами, де ставали на постій.
Польський король аж ніяк не збирався передавати козакам владу над освоюваним краєм. Її мали зосередити у своїх руках польські адміністратори. Польський володар не бажав, аби козаки вільними голосами обирали собі гетьмана. Козаки були поставлені під управління польських регіментарів — воєначальників.

Усі козаки брали активну участь у війні з Туреччиною, за що отримували чималі гроші від польської влади.

Того ж року в турецькій частині Правобережжя був обраний гетьман Теодор Сулименко, якого визнав султан.
Боротьба між гетьманами закінчилася перемогою А. Могили і стратою його суперника. 

Відновлення козацького ладу на Правобережжі привело до швидкого заселення українських земель, що були спустошені безперервними війнами; посилення прагнення до створення національної держави в цьому регіоні.

У 1699 р. Річ Посполита й Османська імперія підписали Карловацьке перемир’я.

З 1699 р. вся територія Правобережжя відійшла Речі Посполитій.

Цього ж року сейм ухвалив рішення про ліквідацію козацького війська на Правобережжі.

Гетьману та полковникам наказали розпустити полки. Однак полковники відмовилися виконати це розпорядження і розпочали запеклу боротьбу проти польського панування, яку сучасники називали «другою Хмельниччиною». На чолі цього повстання став полковник Семен Палій (Гурко).

Семен Палій -- народився в 1640 р. у містечку Борзні на Чернігівщині

в міщанській родині. Навчався в Києво-Могилянському колегіумі. Під час Національно-визвольної війни його батько записався в козаки Ніжинського полку. Семен Палій був мужнім і безстрашним воїном.

Спершу служив у П. Дорошенка, а пізніше — на Запорожжі, де й отримав прізвисько Палій (справжнє прізвище Гурко). Восени 1683 р. під час оборони Відня він очолював загін запорожців, який входив до складу армії короля Яна Собеського. Повертаючись із походу,«віденський богатир» (так його називав король) Семен Палій вирішив не йти на Січ, а оселитися з козаками на Правобережжі. Ян Собеський у 1684 р. надав йому посаду фастівського полковника за умови, що він допомагатиме йому в боротьбі з Туреччиною. Завдяки енергії та

організаторському таланту Палія його влада поширилася далеко за межі Фастовського полку. Під козацьким захистом відроджувалися села і містечка, оживало господарство.

Палїівщина (1702-1704 pp.) — національно-визвольне повстання на Правобережній Україні під проводом білоцерківського полковника Семена Палія (Гурка).

Це повстання також називають «друга Хмельниччина»

Причини повстання:

-- у зв'язку з переходом правобережних української земель від Туреччини

   до Речі Посполитої (1699р.) відпала потреба в козацтві,тому польський

   сейм розпустив козацькі формування

-- полковникам Палію, Абазіну, Іскрі, Барабашу наказано розпустити полки;

   однак Палій та інші полковники не погодилися 

-- із заселенням спустошених земель Правобережжя селянами і козаками

   сюди повертається і польська шляхта, яка прагнула відновити свої

   володіння та посилює гніт над селянами

Територія: Поділля, Брацлавщина, Київщина, Східна Волинь.

Рушійні сили: передусім козацька чернь, селянство, міщани, українська 

                        шляхта. 

Перебіг подій:

— у 1700 р. козацька армія під проводом С. Палія відбила напади польського

війська на Фастів 

— на підтримку козаків спалахнули селянські повстання 

— 1702 р. армія Палія захопила Немирів, Бар, Вінницю, Брацлав, Білу Церкву -- головний опорний пункт поляків. Незабаром Правобережжя, крім Волині, було звільнене від поляків. Було заявлено про намір звільнити Україну від польського панування 

—  з 1703 р. перевагу здобувають польські війська. Жорстока каральна 

    експедиція поляків. Повстанці залишили Поділля та Київщину

— 1704 р.  повстання спалахнуло з новою силою. С.Палій та інші керівники

    прийняли рішення присягнути на вірність російському царю та

    українському гетьману. Росія не зважилася відкрито приєднати

    Правобережжя, щоб не порушувати «Вічний мир».

-- весна 1704 р. російські війська війська з козаками І.Мазепи  виступили 

    в похід у Польщу на допомогу польському королю проти шведів.

    ( Польща була союзником Росії під час Північної війни )

Зі вступом Мазепи на Правобережжя навесні 1704 р.  

повстанню був покладений кінець.

Правобережні землі фактично підпорядкувалися українському гетьманові. Він побоювався селянських заворушень на Лівобережжі, що могло призвести до послаблення його влади; дбав про зміцнення гетьманської влади в Україні, намагався об’єднати під своєю булавою Лівобережну і Правобережну Україну.

За наказом царя 31 липня 1704 р. в таборі біля Бердичева С. Палія заарештували й відправили спочатку до Батурина, потім до Москви, а

звідти - до Сибіру. 1709 р. С. Палія повернули з Сибіру й призначили

білоцерківським полковником. Наступного року він помер.

Правобережні землі фактично підкорялися українському гетьману. Були створені нові полки. 

Значення повстання :

Селянсько-козацьке повстання 1702–1704 рр. на Правобережжі мало національно-визвольний характер. Повстанці боролися  за возз’єднання Правобережжя з Гетьманщиною.

Об’єктивно повстання сприяло тому, що на певний час значна частина Правобережжя фактично булла возз’єднана із Гетьманщиною. 

Наслідки повстання:

— було жорстоко придушене спільними діями польських і російських військ

— до 1709 р. Україна була об'єднана під булавою І. Мазепи, який збільшив

    кількість полків, призначав на посади полковників, вірних собі людей та

    роздавав землі старшині й українській шляхті.

Значення діяльності С. Палія:

Палію належить велика заслуга у відродженні української державної 

традиції на Правобережжі. Він зробив неабиякий внесок у заселення українських земель цього регіону, а також очолив визвольну боротьбу проти польського панування за возз’єднання Правобережної України з Гетьманщиною .