Руїна. Видатні гетьмани України. ( Тема 3, 5 клас )

27 липня 1657 року помер Богдан Хмельницький.

В Україні настають скрутні часи, які увійшли в історію під назвою Руїни. Під час Руїни розпочалась боротьба за владу між козаками, яка призвела до братовбивчої війни. Частина козаків стала на бік Польщі, інша  тримала союз з Росією. Ця боротьба поділила Україну на Лівобережну та Правобережну Гетьманщину.

Руїна – це період в історії України другої половини XVII століття, коли йшла боротьба гетьманів   за владу на Україні, яка призвела до занепаду.

Польща та Росія, ослаблені війною, в 1667 році підписали в селі Андрусовому поблизу Смоленська перемир’я. Без відома гетьмана українські землі поділили навпіл по Дніпру. 

Так Лівобережжя відійшло під контроль Російської держави, а Правобережжя закріпили за Польщею.

Особливо видатними гетьманами  XVIII ст. були :
     -- Іван Мазепа  
     -- Павло Полуботок  
     -- Пилип Орлик  
     -- Кирило Розумовський  

Іван Мазепа ( 1639 – 1709 рр ) – походив з роду шляхтичів . Народився на Київщині поблизу м.Білої Церкви. Отримав добру освіту. Вчився в Україні і за кордоном , знав 8 мов. Був гетьманом України з 1687 до 1708 року, прагнув подолати наслідки Руїни, об’єднати всі українські землі під владою одного гетьмана, зберегти українську державність,  сприяв розвитку господарства і культури . За часів його гетьманування побудовано багато православних церков . він підтримував розвиток Києво-Могилянської академії . Прагнув добитися незалежності для України. Під час російсько-шведської війни – Північної війни, зрадив Петра І і підписав таємний договір зі шведами , сподіваючись, що Карл ХІІ у випадку перемоги над Росією дасть незалежність Україні .

Петро І не пробачив цієї зради. Після битви під Полтавою, влітку 1709 , де шведи зазнали поразки, І.Мазепа  вимушений був втікати в Туреччину , де у той же рік і помер .

8 липня 1709 р. – битва під Полтавою . поразка шведів .







Звернення Мазепи до Швеції Петро І  вважав зрадою і після цього розпочав утискувати права українців.


Після поразки Карла XII і Мазепи, Петро I починає ліквідувати останні залишки української автономії. Саме він забороняє поняття «Україна» і замінює останнє терміном «Малоросія». При цьому вислів «Україна» та «козаки» поступово втрачають споконвічне значення.

Замість уряду гетьмана Петро І створює у 1722 р. Малоросійську колегію, яка не мала у своєму складі жодного українця. Мета Малоросійської колегії — «привести їх батьківщину до покори» (за словами графа Толстого, соподвижника Петра I).

А козаків продовжували посилати величезними партіями на тяжкі роботи по будівництву Петербургу, де вони гинули як мухи від важкої і незвичної роботи, від незвичного клімату та їжі. Траплялось, що з п'ятдесяти тисяч відправлених на ці роботи гинула на місці третина, половина, а решта повертались каліками. Налічують, що за п'ять років будівництва міста (1721—1725 рр.), загиблих на цих роботах було білякілька тисяч козаків. 

У 1722 р., Петро I велів виконувати обов'язки гетьмана полковнику П.Полуботку з генеральною старшиною, радячись у всіх справах з головою Малоросійської колегії  Вельяміновим. 

Полуботок, Павло Леонтійович (бл. 1660 — 29 грудня 1724) — наказний гетьман України (1722—1724), чернігівський полковник. Полуботок виступав проти знищення залишків українського суверенітету та обмеження царського впливу в Україні. 

Петро І надіслав наказ, яким зобов'язав гетьмана прибути до Петербурга.

Осінь і частину зими Полуботок із товаришами пробув у Петербурзі. Цар зволікав і не поспішав приймати гетьмана. Зустріч відбулася.

Розповідають, що Полуботок звернувся до Петра І з промовою, яка визначила його подальшу долю.(дивись підручник, 

стор. 108 ) 

Після промови цар наказав ув’язнити Полуботка і всіх козацьких делегатів у Петропавловській фортеці. Останній рік життя гетьман провів у тюрмі. Він важко захворів і 18  грудня  1724  року помер. Через сорок днів після його смерті помер цар Петро І.

Пилип Степанович Орлик (21 жовтня 1672 — 24 травня 1742) — Гетьман України (у вигнанні) в 1710-1742 роках .

Пилип Орлик навчався у єзуїтському колегіумі у Вільні (Вільнюс), а також у Києво-Могилянській колегії, яку закінчив в 1694 році. Навчався відмінно, проявив талант ораторства і поезії, цікавився філософією і літературою, добре володів українською, польською, церковнослов'янською, болгарською, сербською, латинською, італійською, німецькою, шведською, французькою, російською, старогрецькою, новогрецькою і ймовірно турецькою мовами. 

У 1708 році взяв участь у повстанні І. Мазепи проти Російської імперії - Петра Першого і перейшов на бік Карла XII, 27 червня 1709 року (після Полтавської битви) емігрував в Османські володіння. 

5 квітня 1710 р. (через півроку по смерті І. Мазепи) П. Орлика обирають гетьманом України (у вигнанні). Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва а також турецького султана і шведського короля. 

Намагаючись завоювати собі підтримку, в 

1710 р. П. Орлик складає  “Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького” , укладає зі старшиною та запорожцями угоду - документ, який пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика, яку вважають першою українською Конституцією. 

Нею він зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу в Україні. 

У 1727 році царський уряд ліквідував Малоросійську колегію та дозволив поновити посаду гетьмана на Україні.

1 жовтня 1727 року на посаду гетьмана  в Глухові обрали 73-річного Данила Апостола. Серед української знаті Данило зарекомендував себе як людина освічена, виважена, цілеспрямована. Він брав участь у кримських походах, Північній війні.

Зарекомендував себе  відважним воїном і талановитим керівником козацьких полків. Данило Апостол шанував Івана Мазепу,підтримував його задум. Однак, будучи людиною поміркованою, він перед Полтавською битвою не став на його бік.

Хоча права нового українського гетьмана царський уряд суттєво обмежив, все ж Данило Апостол зміг послужити рідному народу. Він провів судову реформу і виступав проти зловживань у судах. Створена ним комісія завершила укладання  зводу законів «Прав, за якими судиться малоросійський народ».  Гетьман відстоював права козаків, населення міст, надавав монастирям і церквам землю. Після тривалої хвороби в 1734 році Данило Апостол помер.

Розумовський Кирило (18 березня 1728,— 9 січня 1803, Батурин, Чернігівська губернія) — останній гетьман Лівобережної України (1750—1764), граф, російський генерал-фельдмаршал, президент Петербурзької академії наук. 

К.Розумовський намагався перебудувати Гетьманщину на самостійну українську державу європейського типу. 

Він намагався — але без успіху — дістати право дипломатичних зносин, дбав про розвиток української торгівлі й промисловості, розпочав широку програму «національних строєній» , реформував козацьке військо , планував відкриття університету в Батурині, сприяв розвиткові української науки (зокрема історії), літератури й мистецтва. 

Але нова російська цариця Катерина ІІ у 1764 році остаточно ліквідувала Гетьманщину.

1764 р. – цариця Катерина ІІ   ліквідувала Гетьманщину.

1775р.— за наказом цариці Катерини ІІ була ліквідована Запорозька  

Січ 

Виконувати цей наказ доручили генералу Текелію.25 травня 1775 року багатотисячне російське військо рушило назапорізькі землі. В одну з червневих ночей царські вояки оточили Січ. Козаки опору не чинили. Кілька десятків бувалих козаків з отаманом Петром Калнишевським гідно зустріли царський вирок. Закутого в кайдани Калнишевського направили до столиці, а потім у Соловецькии монастир, що на Білому морі.

Петро Калнишевський народився 1691 року в слободі Пустовойтовка, заснованій переселенцями із Правобережної України в середині 20-х років XVII століття, походить він із української шляхти.

Вперше кошовим отаманом Запорізької Січі П.Калнишевський став у 1762 році. До свого обрання 70-річний козак був військовим суддею Запорізького війська. За довгі роки бурхливого і небезпечного козацького життя П.Калнишевський здобув надзвичайний державний і воєнний досвід. Він пройшов довгий шлях від козацького джури (гінця) до кошового отамана, «батька козаків». 

У 1776 році був відісланий Катериною ІІ у Соловецький монастир. Помер у 1801 (1803) році на 110 (103) році життя. 

Соловецький період у житті П.Калнишевського започатковується 30 липнем 1776 року. Його розмістили в одному з найпохмуріших казематів кріпосної в’язниці. Режим в’язниці вирізнявся винятковою суворістю. Фактично старого було заживо замуровано, а на прогулянку його виводили лише тричі на рік: на Великдень, Преображення і Різдво.

У кам’яному мішку Петро Іванович провів 16 років, після чого йому було відведено звичайну окрему камеру, де він провів ще 9 років. 110-річний в’язень, який за 25 років перебування на самоті осліпнув, зрештою став вільним. Указом від 2 квітня 1801 року найліберальніший цар Олександр І звільнив П. Калнишевського.