Гетьманська держава в системі міжнародних відносин

Завдання:

-- опрацювати параграф 20 п. 1 - 3 і матеріал блога

-- виписати і вивчити :

   -- ставлення європейських  держав до Гетьманщини

   -- головне завдання міжнародної політики Гетьманщини

   -- який орган влади виконував дипломатичні функції Гетьманщини 

       та конкретизувати їх

   -- з якими державами Гетьманщина підтримувала  міжнародні зв’язки 

   -- напрями зовнішньої політики Гетьманщини та їх реалізація

   -- причини змінення Московської держави своєї позиції щодо України

Події Національно-визвольної війни набули широкого міжнародного розголосу.

Особливо світ сколихнув факт утворення Української гетьманської держави. Ці події європейські володарі сприйняли неоднаково. Їхнє ставлення зумовлювалося складними міждержавними відносинами, зовнішньополітичними інтересами багатьох країн, неоднозначними, часто суперечливими, подіями.

Розподіл сил у тогочасній Європі визначали реформаційні та контрреформаційні рухи. У зв’язку з цим усі країни поділялися на три табори: католицький, протестантський і православний.

Більшість держав католицького табору — Франція, Іспанське королівство, австрійські Габсбурґи, Папська держава, князівства Південної Німеччини — одразу зайняли негативну позицію щодо національно-визвольної боротьби українського народу й підтримали свого союзника — Річ Посполиту.

Серед держав протестантського табору — Швеції, Англії, Голландії та князівств Північної Німеччини — переважало позитивне ставлення до боротьби українців проти Речі Посполитої.Вони були зацікавлені в ослабленні останньої як однієї з найбільших католицьких країн.

Найбільш приязне ставлення серед протестантських держав до подій в Україні спостерігалося в Англії. Лідер Англійської революції Олівер Кромвель убачав у визвольній війні «козацького генерала» Б.Хмельницького проти католицької Речі Посполитої важливу ділянку загальноєвропейської боротьби з «латинниками» й «папістами».

Розпочавши війну з Річчю Посполитою, Б.Хмельницький розумів необхідність підтримання добрих відносин із Московською державою.

По-перше, виступ московської армії союзницею поляків у їх боротьбі з українцями для останніх мав би катастрофічні наслідки.

По-друге, у тогочасному світі визначальне значення мала приналежність до однієї релігії. Українці вважали себе приналежними, разом із московитами, до одного православного народу, очікували від братів по вірі допомоги у війні проти влади католицької Польщі.

Унаслідок цього в українському суспільстві в роки Національно- визвольної війни поширювалися промосковські настрої.

У 1648—1653 рр. гетьман Б. Хмельницький постійно підтримував зв’язки з правлячими колами Московської держави. Одразу після Корсунської битви гетьман звернувся з листом до московського царя Олексія Михайловича, повідомив про перші перемоги козаків і спробував заручитися його підтримкою у війні з поляками.

Ситуація була досить складною. Союзниками Б. Хмельницького були кримські татари, які були ворогами Московської держави. Річ Посполиту й Московію поєднував Поляновський мирний договір 1634 р. 

Поляновський мир 1634 року — мирний договір між Московським царством і Річчю Посполитою, підписаний 17(27) травня  — 4(14) червня 1634 р. у с. Семлево на р. Поляновці (притока Дніпра).

Завершив московсько-польську війну 1632–1634 років, що велася за Чернігово-Сіверські і Смоленські землі.
За Поляновським миром Московська держава зобов'язувалася повернути Польщі зайняті в ході війни (крім м. Серпейська з повітом) території та сплатити контрибуцію у розмірі 20 тис. крб. Річ Посполита мала вивести свої війська за межі Московського царства . Внаслідок Поляновського миру вся Чернігово-Сіверщина потрапила до складу Речі Посполитої і на цій території було створено Чернігівське воєводство (1635) 
Уряд Московської держави не хотів його порушувати.

Після початку повстання на кордоні з Україною зосереджувалися московські війська, які могли в разі прохання польського уряду рушити в наступ проти козаків. Після отримання московським урядом листа 
Б. Хмельницького, запланований похід в Україну було відмінено.

Українська гетьманська держава виникла й розташовувалася в регіоні, де в середині XVII ст. домінували великі держави — Річ Посполита, Московська держава, Османська імперія. 

Вони не були зацікавлені в існуванні самостійної й міцної Української держави — це суперечило їхнім політичним намірам щодо українських земель і порушувало рівновагу сил між державами.

Головним завданням міжнародної політики молодої Української держави було успішне завершення війни з Річчю Посполитою та об’єднання всіх українських земель. Щоб досягнути цього, українська дипломатія використовувала суперечності між Польщею, Росією і Туреччиною. 
Б.Хмельницький вів переговори з російським царем, а також з турецьким султаном про прийняття Україною їхньої протекції. 
Український уряд намагався зіпертися на союз із Кримським ханством, а також активно шукав союзів з іншими державами.


Виникнення Української держави порушило рівновагу сил у Центрально-Східній Європі. Щоб зберегти себе як незалежну державу, Україні доводилося проводити гнучку зовнішню політику і шукати союзників серед сусідніх та віддалених країн.

Стратегію зовнішньої політики держави визначав гетьман Б.Хмельницький, який був досвідченим політиком і дипломатом. Він усвідомлював значення зв’язків з іншими державами і намагався скористатися ними з максимальною вигодою в боротьбі за незалежність і соборність України та міжнародну ізоляцію Польщі.

Створена ним дипломатична служба стала важливим інструментом зовнішньополітичної діяльності Української держави. Функції дипломатичної служби держави виконувала Генеральна військова канцелярія. 

Велика заслуга в налагодженні ефективної роботи канцелярії належала генеральному писарю Іванові Виговському — здібному адміністратору й дипломатові. 









У державі з’явилася ціла плеяда блискучих дипломатів. Серед них були, зокрема, Силуян Мужиловський, Кіндрат Бурляй, Антон Жданович.
Завдяки добре налагодженій дипломатичній службі Україна активно утверджувалася на міжнародній арені як незалежна держава.


Міжнародні зв’язки підтримувалися з Кримським ханством, Московською державою, Османською імперією, Англією, Австрією, Венецією, Молдавією, Валахією, Трансільванією, Швецією.

У зовнішній політиці Гетьманщини головними були кілька напрямків:
-- Отримання воєнної допомоги для ведення збройної боротьби з Річчю Посполитою. Із цією метою в роки війни гетьман уклав угоди про воєнну допомогу з Кримським ханством, Московською державою і Трансільванським князівством.

-- Ослаблення Речі Посполитої та запобігання її спробам утворити антиукраїнські союзи. Так, під час зустрічі в Києві наприкінці 1648 р. з єрусалимським патріархом Паїсієм, що прямував до Москви, 
Б. Хмельницький докладав зусиль для розриву Поляновського миру між Річчю Посполитою й Московською державою 1634 р. Він просив Паїсія і свого спеціального посла, якого відправив із ним до Москви, зробити для цього все можливе.
Гетьман пропонував укласти союз проти Польщі шведському уряду
й курфюрсту Бранденбурзькому.

-- Здобуття держави-протектора (захисника ) Гетьманщини.
У роки війни Б. Хмельницький вів переговори про можливість прийняття Української гетьманської держави під протекцію турецького
султана або московського царя.

-- Зміцнення становища Гетьманщини як нової незалежної держави.
Для реалізації цієї мети Б. Хмельницький приймав послів, укладав угоди, підтримував дипломатичне листування з іноземними володарями, інформуючи їх про події в Україні. Він домігся від турецького султана укладення угоди, за якою українським купцям дозволялося вільно плавати Чорним морем і на 100 років звільнитися від сплати мита. Сучасники повідомляли, що в гетьманській резиденції в Чигирині одночасно перебували посли: австрійський, два шведські, два трансільванські, турецький, татарський, три з Молдови, три з Волощини, польського короля, польської королеви, литовський і московський. Домогтися визнання іншими державами
Гетьманщини і своєї влади Б. Хмельницький хотів шлюбом сина Тимоша з донькою В. Лупула з легітимної молдавської правлячої династії. Тим більше, що друга донька В. Лупула була одружена з литовським князем Радзивіллом. Завдяки цьому шлюбові гетьман також розраховував принаймні забезпечити нейтралітет Литви в подальшій боротьбі з Польщею.

Наприкінці 1653 р. Українська гетьманська держава перебувала у складному становищі. Тому Б. Хмельницький змушений був шукати надійну та міцну державу-покровителя. Найбільш реальними кандидатурами були Московська держава та Туреччина, але оскільки Москва посіла вичікувальну позицію, гетьман зробив ставку на Османську імперію. Ще в другій половині 1650 р. було укладено угоду зі Стамбулом про надання українським купцям права вільно перетинати Чорне море, торгувати без мита в турецьких володіннях. Але далі події розвиваються трагічно для України: у 1653 р. під час молдавського походу гине його син Тиміш, Валахія й Трансільванія переходять на польський бік, у битві під Жванцем татари знову зраджують та укладають сепаратний мир з поляками.

Ускладнення геополітичної ситуації в регіоні, воєнні невдачі, формальна підтримка Оттоманської Порти підштовхнули гетьмана до відмови  від протурецької орієнтації та союзницьких відносин з Кримом і визначили проросійський вектор зовнішньої політики Війська Запорозького.

Починаючи з 1648 р. Б. Хмельницький неодноразово звертався до Москви з проханням допомогти в антипольській боротьбі. Навіть загрожував війною, якщо не буде надано цієї допомоги. Проте Москва не хотіла розривати миру з Польщею й посіла вичікувальну позицію. 

У середині 1650 р. московський уряд звинуватив ослаблену війною з козаками Ріп Посполиту в систематичних порушеннях ГІоляновського договору й розірвав його.
Із серпня 1651 до травня 1653 р. в Москві майже безперервно
працювали українські посольства, які за наказом гетьмана вели переговори, вимагаючи згоди на прийняття Гетьманщини під «государеву руку».

Москва змінює свою позицію щодо України й погоджується надати їй військову допомогу. Це було зумовлене рядом причин: