Українсько-московська міждержавна угода 1654 р. Воєнні дії в 1654—1657 рр.

Завдання:

-- опрацювати параграф 20 п. 4, § 21 п. 1 -- 3   і матеріал блога

-- виписати і вивчити :

  -- дати -- Земського собору, Переяславської Ради, підписання "Березневих 

                 статей"

   -- хто з полковників відмовився присягати царю

   -- "Березневі статті" (дата, зміст оцінка,значення, наслідки)

   -- продовжити заповнювати таблицю -- виписати дати основних 

       подій 1654 -- 1657 рр.

 -- зміни в житті українського суспільства в результаті національно
     визвольної війни   під проводом Б.Хмельницького

До самостійної та контрольної роботи :

   -- вивчити записи до параграфів 16--21, перевірити, чи всі завдання 

      виконано

   -- вивчити дати, поняття, імена діячив

  -- особливу увагу приділити всім договорам, укладеним під час                        національно-визвільної війни ( дата, сторони, причини, зміст, значення,
     наслідки )

   -- вміти давати оцінку "Березневим статтям"; 

     доводити , що у 1649 р. на визволених українських землях була створена       держава  

Розпочавши війну з Річчю Посполитою, Б. Хмельницький розумів необхідність підтримання добрих відносин із Московською державою. По-перше, виступ московської армії союзницею поляків у їх боротьбі з українцями для останніх мав би катастрофічні наслідки.

По-друге, у тогочасному світі визначальне значення мала

приналежність до однієї релігії. Українці вважали себе приналежними, разом із московитами, до одного православного народу, очікували від братів по вірі допомоги у війні проти влади католицької Польщі.

Унаслідок цього в українському суспільстві в роки Національно-визвольної війни поширювалися промосковські настрої.

У 1648—1653 рр. гетьман Б. Хмельницький постійно підтримував зв’язки з правлячими колами Московської держави. Одразу після Корсунської битви гетьман звернувся з листом до московського царя Олексія Михайловича, повідомив про перші перемоги козаків і спробував заручитися його підтримкою у війні з поляками.

Ситуація була досить складною. Союзниками Б. Хмельницького були кримські татари, які були ворогами Московської держави. Річ Посполиту й Московію поєднував Поляновський мирний договір 1634р. Уряд останньої не хотів його порушувати.

З весни 1649 р. розпочинається постійний обмін посольствами. Про активність дипломатичних відносин між Україною та Московією говорить, той факт, що за період з 1649 р. до початку 1654р. на Україні побувало 13 посольств із Москви і водночас Б.Хмельницький направив до Москви 10 повноважних посольств.

У наступні роки гетьман неодноразово повторював своє бажання прийняти протекцію московського царя, але той не поспішав давати відповідь і уважно спостерігав за ситуацією в Україні. У середині 1650р. московський уряд звинуватив ослаблену війною з козаками Ріп Посполиту в систематичних порушеннях ГІоляновського договору й розірвав його.

Із серпня 1651 до травня 1653 р. в Москві майже безперервно працювали українські посольства, які за наказом гетьмана вели переговори, вимагаючи згоди на прийняття Гетьманщини під «государеву руку».

У червні 1653 р. Б. Хмельницький попередив московську сторону, що в разі затягування переговорів прийме протекцію турецького султана.

1 жовтня 1653 р. на скликаному в Москві Земському соборі було ухвалено рішення: «Військо Запорозьке з містами і з землями
прийняти під государеву високу руку» та про оголошення війни Речі
Посполитій. Для реалізації цього рішення до Гетьманщини вирушило
спеціальне московське посольство, очолюване боярином Василем
Бутурліним.


Зустріч і переговори, а також офіційна церемонія присяги мали відбутися в Переяславі.

8 січня 1654 року після таємної ради Хмельницького з генеральною старшиною й полковниками на міському майдані Переяслава відбулася генеральна військова рада.



8 січня 1654 р. в Переяславі було скликано військову раду. У ній брали участь старшина і представники всіх полків. Вислухавши промову гетьмана, рада підтримала його пропозицію прийняти підданство одновірного московського брата.


Про подальший перебіг подій лишилося свідчення боярина Бутурліна, який у своєму звіті цареві зазначав, що гетьман звернувся до присутніх з промовою. Зміст цієї промови нібито зводився до того, що єдиним виводом зі становища в боротьбі за звільнення від польського гноблення може бути союз з Московією. Після зачитування царської грамоти старшина й посли пішли до Успенського собору, де духовенство мало привести їх до присяги. У церкві Хмельницький зажадав, щоб московські посли першими пообіцяли від імені царя захищати гетьманську державу від поляків та шанувати козацькі права й привілеї. Бутурлін категорично відмовився, пояснюючи, що цар є самодержавцем і своїм підданим не присягає. Крім того „Царське слово, раз дане, не міняється” після багатогодинних нарад зі старшиною й перемов з послами, аби не зривати переговорів, Богдан Хмельницький вирішив скласти присягу, тлумачачи при цьому слова Бутурліна як рівнозначні присязі царя. 

Загалом 8 січня присягнуло 284 особи. Після переяславської ради 
представники московського посольства побували в 177 містах і містечках України. Метою цих відвідин було прийняття присяги на вірність царю від населення. Досягнути одностайності не вдалося. За даними московської сторони, присягу склали 127338 осіб. 




Відмовилися присягати полковники 

частина козаків Уманського, Полтавського, Брацлавського, Кропив’янського полків, частина міщан Переяслава, Києва, Чорнобиля, а також українське духовенство на чолі з київським митрополитом С. Косовим. Не присягали й козаки Запорозької Січі.  

У лютому 1654 р. до Москви прибули українські посли й подали царю «Просительні статті про права всього малоросійського народу». Узгоджений у ході переговорів варіант угоди був оприлюднений у березні цього року й дістав назву «Березневих статей», оригінал яких до наших днів не зберігся.

«Березневі статті 1654 р.» 
(статті Б.Хмельницького, україно-російський договір)
-- визнавалося верховенство московського царя над Україною 
-- Україна має власне управління, незалежне від царських чиновників, 
   і тільки з українців.
-- у містах зберігалося самоуправління 
-- народ України судиться за власними законами і у власних судах 
-- Гетьман має право приймати іноземних послів і посилати своїх до 
    інших держав, після чого сповіщає про це царя.
    Але !
    Україні заборонені самостійні дипломатичні відносини з Річчю 
    Посполитою і Османською імперією 
--  Гетьмана мають обирати, як і обирали, про обрання козаки мають 
    повідомити царя 
-- непорушними залишаються права і вільності всіх станів України 
--  Генеральна і полкова старшина отримувала платню.
--  Україна зобов'язана платити данину в царську скарбницю.
-- у збір податків в Україні московські чиновники втручатися не 
    повинні 
-- козацьке військо зобов'язане допомагати царю у війнах 
-- зі своєї сторони, цар зобов'язаний обороняти і захищати Україну 
    Московський уряд забов’язувався вступити у війну з Польщею 
    у 1654 р. 
-- у Києві і Чернігові , а також на кордоні з Річчю Посполитою мають 
   розміщатися російські гарнізони на чолі з воєводами 
-- підтверджувалось права Київського митрополита всього 
   духовенства на їх маєтки
-- у разі татарських нападів на Україну передбачалися спільні 
   московсько-українські походи проти Кримського ханства

Отже !
Україна як держава за цими статтями зберігала свою територію, основи політичного і державного устрою, станові права і привілеї населення. Однак відбувалося й обмеження державного суверенітету (незалежності). 

Таким чином, Україна одержала статус автономії із широкими правами в складі Російської держави.

Визнання суверенітету Української держави
( за «Березневими статтями» ):
1.Збереження державної території, територіально - адміністративного 
    поділу
2. Збереження республіканської форми правління, політичного та 
    державного устрою
3.Збереження традиційних станових прав і привілеїв населення
4. Збереження соціально - економічних відносин
5. Цілковита незалежність у проведенні внутрішньої політики

Обмеження суверенітету Української держави:
1. Збір податків з українського населення здійснювався під контролем 
    російської сторони
2. Заборона дипломатичних відносин з Річчю Посполитою та 
    Туреччиною
3. Розміщення у Києві та Чернігові російських воєвод з військовими 
    загонами

Значеная московсько-українського договору 1654 р.
Для України : 
— дозволив Україні зберегти державність, судовий, військовий, 
    адміністративний устрій; 
 — забезпечив Україні союзника для протистояння Речі Посполитій та 
    Туреччині; 
— звільнив від релігійних утисків православну церкву

Для Росії :
-- збільшилася боєздатність армії за рахунок підконтрольного 
    козацького війська;
-- держава отримала нові родючі землі й сировинні родовища;
-- козацькі війська захищали Росію від турецько-татарських нападів;
-- казна поповнювалася за рахунок українських податків

Історичне значення україно-московської міждержавної угоди 
1654 р. полягало в тому, що вона юридично закріпила відокремлення
від Речі Посполитої Війська Запорозького та визнання його окремою
державою московським царем. Вона відкрила перед Україною можливість за допомогою Московської держави довести війну з Річчю
Посполитою до перемоги.

«Березневі статті» змінили політичну ситуацію в Східній Європі. Україна сприймала їх як тимчасове явище, а Москва — як перший крок до цілковитого об'єднання.

Як зазначають дослідники, у правовому відношенні українсько-московський договір був не зовсім ясно сформульований, тому історики по-різному оцінюють його:
— як персональну унію, згідно з якою дві країни, маючи одного 
   монарха, зберігають самоврядування;
— як протекторат Москви над Україною; Україна — васальна, залежна 
   територія;
— як входження українських земель до складу Московської держави;
— як військово-політичний союз Москви та України;
— як конфедерацію Московського царства та Гетьманщини;
— як возз'єднання України з історичними землями Росії.



Весна 1654 р. – Цар не поспішав надавати допомогу Україні.

Його турбувало вирішення військово-стратегічних питань, які зміцнювали б позиції московської держави. Тому в 1654 р. він спрямував своє військо на територію Смоленщини й Білорусі. Вірний союзницьким домовленостям, Б. Хмельницький відрядив у західний похід 20-тисячний корпус на чолі з ніжинським полковником Іваном Золотаренком. Похід союзних українсько-московських військ був успішним. Головні московські сили здобули Смоленськ. 

До літа 1655 р. об’єднані військові сили витіснили литовське військо з Білорусі й зайняли частину Литви разом зі столицею Вільно та містом Ковно. 

На півдні Білорусі всюди ширився козацький устрій, адміністративний поділ на полки й сотні. Міщани та селяни записувалися до козацького війська. Вони прагнули посилення політичних зв’язків з Україною.

Липень 1654 р. - Польща і Кримське ханство уклали союз проти козацької України і Росії.

Весна-літо 1654 р. - польське військо і татари знову почали розорення Брацлавщини. Українці героїчно оборонялися.

В Україні весна й літо 1654 р. минули у відсічі постійних польських і татарських набігів на міста й села Брацлавщини.

Восени 1654 р. 30-тисячна польська армія повела на Східне Поділля широкомасштабний наступ. Вінницький, Брацлавський та Уманський полки під керівництвом І. Богуна, М. Зеленського, Й. Глуха та мешканці краю захищалися й не погоджувалися на жодні умови нападників.

У грудні 1654 р. польське військо об’єдналося з 30-тисячною татарською ордою і вдруге протягом року взяло в облогу Умань. Іван Богун перетворив її на неприступну фортецю. 

У січні 1655 р. на допомогу уманцям вирушив Б. Хмельницький з козацькими полками та 10-12 тисячами московських стрільців.

Це примусило нападників припинити облогу й виступити назустріч об’єднаним українсько-московським військам.

19 січня — 21 січня 1655 -- битва поблизу Охматова.

Охматівська битва (Дрижипільська битва) — битва під Охматовим (тепер село Жашківського району Черкаської області) 19 — 22 січня (29 січня — 1 лютого ) 1655 року між військами Речі Посполитої і Кримського ханства з одного боку та Військом Запорозьким і військом Московського царства з іншого.

У козацькій традиції за рівниною у двох верстах від Охматова між річками Багвою та Буртою закріпилася назва «Дрижипіль», так як поле бою дрижало від холоду і вогню.

Польсько-татарське військо проти україно-російського. З обох сторін загинуло 30 тис. чоловік. Незважаючи на великі втрати, не надала переваги жодній стороні.  

Наступ польсько-татарського війська вглиб України було зупинено.

Липень—початок листопада 1655 р.—похід Б.Хмельницького на західноукраїнські землі. Ретельно підготовлений гетьманом у військовому і дипломатичному відношенні похід не виправдав сподівань через протидію шведського короля Карла X, який не бажав зміцнення України. З татарами був укладений мирний договір, що відновив українсько-кримські відносини.

20 вересня -- 9 жовтня 1655 р. -- битва під Городком -- бій союзної армії Війська Запорозького і Московського царства під проводом Богдана Хмельницького проти війська Речі Посполитої поблизу міста Городка в околицях Львова. Завершився перемогою союзників .

В битві під Городком визвольні війська знищили значну частину армії Речі Посполитої, багато взяли в полон.

Отже військова кампанія 1655 р. була успішною. Проте до повної перемоги над Річчю Посполитою, з різних причин, не дійшло. Західну Україну також не вдалось втримати. Протиріччя з Московією загострювались все більше.

Жовтень 1656 р. - Віленське перемир'я між Росією і Річчю Посполитою. (У травні 1656 р. Росія оголосила війну Швеції, а з Польщею пішла на примирення.) Підписуючи цю угоду, Росія нехтувала інтересами України, тому що в односторонньому порядку припинила війну з Річчю Посполитою. Усе це грубо порушувало Березневі статті.

1656 р. - Б.Хмельницький шукає нових союзників в особі шведського короля Карла X і трансільванського кня зя Дьєрдя II Ракоці.

Грудень 1656 р. - Раднотський договір Швеції і Трансільванії проти Річі Посполитої.

Вперше дві іноземні держави визнали Україну як державу. Однак вони не бажали її зміцнення, тому домовилися, що у разі перемоги над Польщею західно-українські землі перейдуть Трансільванії.

1657 р. - похід корпуса А.Ждановича на Галичину і Польщу в підтримку вторгнення туди Трансільванії. Успішно початий, цей похід зміцнив позиції українського уряду. Завдяки цьому походу шляхта білоруського Пінського повіту звернулася до гетьмана з проханням увійти до складу Української держави. Однак західноукраїнські землі в період Національно-визвольної війни так і залишилися поза кордонами козацької України.

Цими подіями закінчилася Національно-визвольна війна українського народу, хоча далеко не всі землі ще були звільнені від іноземного панування.

6 серпня 1657 р. - вмирає Б.Хмельницький.

Зміни в житті українського суспільства в результаті Національно-визвольної війни під проводом Б.Хмельницького.
На звільненій від польсько-шляхетського панування території:
- ліквідоване магнатське і шляхетське землеволодіння 
- ліквідована фільварко-панщинна система ведення господарства 
- ліквідоване кріпацтво, селяни одержали особисту свободу 
- селяни одержали право на спадкоємне володіння землею та угіддями 
- земля перейшла в розпорядження Війська Запорізького 
- землю також могли продавати і дарувати 
- козацькі господарства переростали в господарства фермерського 
  типу, головними ознаками якого було використання найманої праці 
  та участь у торгівлі (зв'язок з ринком) 
-- серйозно змінилися і суспільні відносини. Життя в Україні 
    організовувалося на підставі «звичаєвого» (від слова «звичай») 
    права, а в містах магдебурзького 

У підсумку можна сказати, що на звільнених землях відбувся грандіозний соціально-економічний (господарський) переворот.