Національно-визвольна війна. Битви 1648 р.

Момент для початку війни було вибрано дуже вдало: протягом першої половини XVII ст. Річ Посполита була виснажена війнами з Московією, Швецією, а також Тридцятирічною війною. Вже наприкінці січня 1648 р. в Україні починається антипольське повстання.Поляки недооцінили небезпеку повстання.

Завдання до теми :

Опрацювати § 17, виписати і вивчити :
-- почати складати таблицю :
    1 колонка – дата
    2 колонка – подія
    3 колонка – підсумок, значення події
-- знати дати, підсумки всіх основних битв 1648 – 1649 р. 
-- причини та умови перемір’я восени 1648 р.
 -- коли Б.Хмельницький в’їхав до Києва , програма розбудови 
    Української держави
-- ім’я – М.Кривонос
-- Зборівський договір ( коли, чому, зміст, наслідки )
-- усно на питання після § 17
 Матеріал , який стосується 1649 р. , знаходиться у наступній статті.  

На середину квітня в розпорядженні Потоцького і польського коронного гетьмана Калиновського налічувалося 16-18 тис. вояків.  

У Хмельницького було не більше 5 тис. повстанців і 5-6 тис. татар. Польське командування вирішило не випустити повстанців із Запорожжя.

Із цією метою туди було вислано авангард шляхетських військ у складі двох загонів. Перший,чисельністю 6-7 тис. осіб на чолі із сином Миколи Потоцького Стефаном та комісаром Шембергом, рухався суходолом. Другий, маючи понад 4 тис. реєстрових козаків і кілька сотень німецьких найманців, під командуванням реєстрових осавулів плив на човнах Дніпром. Обидва загони мали з’єднатися біля фортеці Кодак і спільно підійти до Січі. За ними повинні були вирушити основні сили польського війська.

( в різних джерелах наводиться різна чисельність співвідношення сторін )

Польський план був розрахований на традиційну тактику вождів попередніх козацьких повстань, які, укріплюючи свої позиції, очікували на противника. Однак Б. Хмельницький вирішив виступити першим і розбити польські сили почергово.

Усередині квітня Б. Хмельницький вирушив назустріч С. Потоцькому. Козацьке військо рухалося під захистом похідного табору. Попереду розсипалися рухливі татарські роз’їзди , ведучи постійну розвідку.

19 квітня татарські загони зненацька напали на табір Потоцького, але були відкинуті польськими кіннотниками.

Поки підійшли основні сили на чолі з Хмельницьким, польський табір укріпився й окопався. Після невдалої спроби захопити вороже військо штурмом, правда, без належної артилерійської підтримки, Хмельницький

перейшов до облоги.

Тим часом реєстрові козаки річкової флотилії скликали раду, стратили ненависних осавулів і, обравши старшим Ф. Джеджалія, поспішили приєднатися до Хмельницького. За ними з табору Потоцького перейшли ще 2 тис. реєстровців. 

Упродовж 5-6 травня повстанці майже безперервно штурмували табір.

Битва на Жовтих Водах - 5-6 травня 1648 р.

( в різних джерелах наводиться різна чисельність співвідношення сторін )

Перша переможна битва Національно-визвольної війни. Повстанці оточили польське військо під командуванням Стефана Потоцького на берегах річки Жовті Води.


Вирішальний наступ на польський табір розпочався 6 травня. Він завершився нищівною поразкою поляків.

Корсунська битва -- 16 травня 1648 р. 

Після розгрому під Жовтими Водами 20-тисячне польське військо на чолі з великим коронним гетьманом Миколаєм Потоцьким і польcким гетьманом Мартином Калиновським відійшло до Корсуня, де сховалося в укріпленому таборі. 14 травня до міста наблизилися війська Б.Хмельницького (козаки і татари перекопського мурзи Тугай-Бея). Вдаючи підготовку до штурму табору, Хмельницький змусив польське військо рушити на Богуслав. У заболоченому урочищі Горохова Діброва 16 травня польське військо, яке рухалося табором, натрапило на засідку (6-тисячний козацький загін Максима Кривоноса). Одночасною атакою головних сил Хмельницького і загону Кривоноса польське військо було розгромлене. 

Перемоги на Жовтих Водах і під Корсунем стали сигналом для повстань по всій Україні і визвольного походу української армії на захід. 

Богдан Хмельницький збирав війська у Білій Церкві, формував нові, українські органи влади, а керувати визволенням Правобережної України від сил Речі Посполитої довірив полковнику Максимові Кривоносу. Звільнення Правобережжя пов’язане з іменем легендарного полководця Максима Кривоноса.

Максим Кривонос

Черкаський полковник Максим Кривоніс був найвизначнішим полководцем після Богдана Хмельницького на першому етапі Національно-визвольної війни. Про долю ж цієї людини за передвоєнних часів відомо мало. Одні дослідники вважають, що народився він у наддніпрянському місті Вільшаній, у сім’ї ремісника-кушніра. Інші дотримуються думки, що походив Максим із міщан, з Острога чи Могилева. Деякі твердять, що був він за походженням шляхтичем, адже з джерел відомо про рід українських православних шляхтичів Кривоносів з Підляшшя. Брак вірогідних даних про Кривоноса пояснюється, можливо, тим, що тривалий час він служив найманцем десь в іноземних арміях, а в Україні з'явився напередодні Визвольної війни. Як би там не було, але в боротьбі за волю українського народу Максим брав найактивнішу участь. Свій хист полководця він виявив у всіх битвах 1648 р. Був незмінним помічником Хмельницького у формуванні військових загонів із повсталих селян і міщан. Максим Кривоніс постійно виступав проти будь-яких угод з урядом Речі Посполитої, задля цілковитого звільнення України. Помер у листопаді 1648 р. у таборі під Замостям від чуми.

Червень 1648 р. - звільнені Лубни, Переяслав, Прилуки, Ніжин, Сосниця і багато інших міст.

До кінця липня з-під польського ярма було визволено всю територію Лівобережжя, а до кінця серпня - Брацлавське, Київське, Подільське (крім м. Кам'янця) воєводства на Правобережжі, а також східні й південні райони Волинського воєводства.

Успішні дії Кривоноса дали Хмельницькому час успішно завершити формування української козацької армії. Гетьман чітко усвідомлював, що вимоги з боку козацтва братимуться польською стороною до уваги, якщо опиратимуться на реальну силу.

Воєнні поразки спонукали Польщу до наступного етапу боротьби. Щоб зібрати чисельну і якісну армію, польський уряд оголосив посполите рушення, тобто шляхетське ополчення, найняв загони іноземців у Німеччині,
Голландії, Франції та інших європейських країнах.
Польська армія налічувала 36-40 тис. жовнірів і шляхтичів «при вогні й
залізі». Разом із обозними та слугами чисельність армії сягала 80-90 тис. вояків. На її озброєнні перебувало 100 гармат.
( в різних джерелах наводиться різна чисельність співвідношення сторін )

Головними недоліками цієї армії були повний безлад у керівництві, зумовлений відсутністю єдиновладдя, пихатістю, особистою неприязню, а також недооцінка боєздатності української армії. Більшість шляхтичів стверджувала, що для перемоги над хлопами їм потрібна «не зброя, а канчуки».

Богдан Хмельницький насамперед потурбувався пошуками місцевості зі складним рельєфом: горбами, заболоченими долинами, струмками й чагарниками, які ослабили б дію польської важкої кінноти — гусарів. Розвідники виявили таку місцину за 25-30 км від Старокостянтинова на правому березі річки Ікви поблизу містечка Пилявці.

Пилявецька битва  -- 11-13 вересня 1648 р. 

Союзне козацько-татарське військо на чолі з Богданом Хмельницьким зійшлося з польською армією під орудою гетьмана Миколая Потоцького неподалік містечка Пилявці поблизу Старокостянтинова (нині село Пилява Хмельницької обл.). 





Центральним пунктом битви була гребля через річку. У перший день вона двічі переходила з руки в руки, але з третьої спроби полякам удалося захопити її. 

( в різних джерелах наводиться різна чисельність співвідношення сторін )

Вирішальна битва розпочалася  13 вересня. Вранці українські, кримсько-татарські та ногайські загони вишикувалися бойовим порядком. Війська Хмельницького потужним ударом відбили греблю. Незабаром козаки почали переслідувати ворога. Польське командування не спромоглося забезпечити організованого відступу. Покидавши зброю та залишивши боєприпаси, польське військо накивало п’ятами. 

Пилявецька битва завершилася для польської армії ганебною поразкою. 
Українська армія захопила всю ворожу артилерію (92 гармати) та величезний обоз із матеріальними цінностями. Загальна вартість трофеїв перевищувала 7 млн злотих. 

Блискуча перемога української армії у Пилявецькій битві мала велике воєнно-політичне значення. 
Здобута перемога, 
по-перше, засвідчила талант Б. Хмельницького- полководця; 
по-друге, продемонструвала надзвичайно високі бойові якості повстанської армії-- польську армію було розгромлено, повністю звільнено Волинь і Поділля; 
по-третє, стала сигналом до поширення національно-визвольної боротьби на Волині, у Західному Поділлі й Галичині; 

по-четверте, відкрила шлях козацькій армії для визволення всіх західноукраїнських земель.

Після перемоги під Пилявцями польську шляхту в Україні ще довго глузливо називали «пилявчиками».

Похід українського війська в Галичину 

Через день після перемоги козацькі полки швидким маршем рушили на захід. Старшинська рада вирішила продовжити наступ і домагатися від Польщі поступок не лише для козаків, а й для всієї України. Козацьке керівництво на той час мало тверде переконання, що Україна має стати третім рівноправним членом Речі Посполитої. Українські керівники усвідомлювали, що польські політики ніколи на це не погодяться. Таку згоду з них можна було вибити лише силою козацької зброї.






26 вересня 1648 р. розпочалася облога Львова. 

5 жовтня  1648 р. загони Максима Кривоноса захопили Високий Замок - фортецю на високому пагорбі. Проте гетьман не хотів нищити старовинне місто — західний культурний центр України. 
Львівська міська верхівка, зрозумівши безвихідь свого становища, почала переговори. 
Гетьман вимагав від польського командування та міської влади капітулювати і видати козакам їхніх запеклих ворогів - Ярему Вишневецького, Олександра Конецпольського та інших. 



Проте, дізнавшись, що ті таємно втекли до Замостя, наказав припинити облогу. Він погодився на скромний викуп — 220 тис. золотих грошима й крамом. Цього вистачило, щоб розрахуватися з татарами.

Залишивши у Львові невелику залогу, гетьман вирушив до Замостя. 

16 жовтня  1648 р. Хмельницький рушив на Замостя — важливе місце на шляху до польської столиці Варшави. Підійшовши до мурів міста, він запропонував міщанам здати Замостя за викуп, але отримав

відмову й наказав брати його штурмом. Три штурми міста були невдалими.

Кінець жовтня – середина листопада 1648 р. – облога Замостя.

Облога Замостя проходила тяжко, тому що українському війську бракувало облогових гармат і пороху.
Становище ускладнювала епідемія чуми (від неї помер М.Кривоніс).
Б. Хмельницькому потрібний був мирний перепочинок. До того ж він
хотів посадити на польський престол Яна Казимира - одного з братів покійного Владислава IV. Тому з-під Замостя гетьман відправив до Варшави, де відбувався сейм з обрання короля, козацьке посольство з досить помірними вимогами
- встановлення 12-тисячного реєстру, відновлення козацького самоврядування і т. ін.
17 листопада 1648 р. польським королем був обраний Ян Казимир. Незабаром від нього прибув до Хмельницького посланець із пропозицією укласти перемир'я. Вона була прийнята козаками.

Причини припинення воєнних дій та відступу української армії з-під Замостя 
1. Складне становище армії: 
    -- боєздатного війська налічувалося не більш як 30 тис.  
    -- гостро відчувалася нестача гармат, боєприпасів і харчів 
    -- давалася взнаки загальна втома  
2. Наближення зими. 
3. Спалах епідемії чуми. 
4. Повернення татар до Криму і загроза нападу на Київщину й  
    Чернігівщину литовської армії. 
5. Не вичерпаними були військові сили Польщі. 
Зваживши на все, Богдан Хмельницький погодився з рішенням ради і настроями старшини та уклав перемир'я з новообраним польським королем Яном ІІ Казимиром. 

Умови перемир'я 1648 p.:
— припинення воєнних дій 
— повернення козакам їхніх вольностей 
— учасники повстання амністовані
Однак, укладаючи перемир'я  під  Замостям, гетьман не збирався припиняти збройної боротьби взагалі. Він планував навесні 1649 р. знову зібрати військо, покликати татар на допомогу й поновити воєнні дії. 


Внаслідок перемоги під Пилявцями й походу української армії на Львів та Замостя на початку листопада 1648 р. майже всі українські землі було визволено від польського панування. 

Програма розбудови Української  Гетьманської держави   

Через Сокаль, Дубно, Острог, Житомир козацькі війська Б. Хмельницького поверталися на Наддніпрянщину. В Острозі гетьман видав універсал з вимогою до шляхти «не мати ніякої злоби ні до своїх підданих, ні до руської релігії...».

11—14 грудня 1648 р. в Києві спалахнуло повстання проти польської шляхти, котра тікала сюди з усієї Київщини. Влада в місті перейшла до повстанців.

23 грудня 1648 р. Богдан Хмельницький урочисто в‘їхав до Києва. Під дзвони церков і гарматний салют він з тріумфом в'їхав до міста через Золоті ворота - символ державної величі давньоруських часів.
Гетьмана і козаків з великою радістю зустрічали тисячі киян, Назустріч українським полкам вийшли Єрусалимський патріарх Паїсій, який перебував тоді у Києві, і Київський митрополит Сильвестр Косів. 

Протягом кінця 1648 — початку 1649 р. Б. Хмельницький розробив програму розбудови Української козацької держави. 

Її головні пункти він оголосив 10-13 лютого 1649 р. у ході перемовин з польськими послами в Переяславі.

У відповідь на умови перемир‘я, запропоновані польськими послами, гетьман сформулював остаточну мету війни

1.Богдан Хмельницький чітко проголосив право української нації на створення власної держави в межах території, споконвіків заселеної українцями:

«Виб’ю з лядської неволі руський народ увесь!.. Досить нам на Україні,

Подоллю і Волині; тепер досить достатку й пожитку в землі і князівстві

своїм — по Львів, Холм і Галич. А ставши над Віслою, скажу дальшим

ляхам: сидіте, мовчіте, ляхи!»

2.Гетьман проголосив незалежність створеної ним держави від Речі Посполитої.

3.Богдан Хмельницький наголосив на принципі соборності, за яким своїм

завданням уважав об’єднання під владою Української держави всіх територій,де проживали українці, сповідуючи православ’я та розмовляючи українською мовою.

4.Гетьман уважав створену ним державу спадкоємицею княжої Русі.

Отже, саме тоді, коли європейські народи почали творити свої національні держави, до цього історичного процесу долучилася й Україна. Богдан Хмельницький зумів сформулювати ті головні складові національної державної ідеї, які визначали зміст визвольних змагань нашого народу аж до кінця XX ст.

Проголошення Хмельницьким у лютому — квітні 1649 р. політичної програми означало відмовлення від ідеї козацької автономії в рамках Річі Посполитої і перехід до створення збройним шляхом незалежної Української держави , яка повинна була включати історичні українські землі.

Промова Хмельницького тлумачиться дослідниками як програма розбудови Української держави :

-- Гетьман обґрунтував право українців на створення незалежної від 

    Речі Посполитої держави в етнічних межах їхнього проживання 

-- сформулював положення про соборність Української держави

-- розглянув козацьку Україну як спадкоємницю Київської Русі  

У справі будівництва держави Б. Хмельницькому допомагали його бойові сподвижники. 

На початку Національно-визвольної війни перевагу мали представники реєстрового та січового козацтва. 

Серед них давній реєстровець Філон Джеджалій — спочатку генеральний осавул, а потім полковник кропивнянський,

Марко Топига — «козак старинний», полковник черкаський;

Тиміш Носач — полковник прилуцький, згодом — генеральний обозний

та чимало інших.

До Б. Хмельницького пристала й значна частина української православної шляхти. 

Серед них особливо відзначилися Іван Виговський, його четверо братів і батько;

чотири брати Нечаї,

особливо Данило Нечай — полковник брацлавський;

Станіслав-Михайло Кричевський — полковник київський; 

Іван Богун — полковник кальницький (вінницький), 

Станіслав Мрозовецький (Морозенко) — колишній королівський паж; галицький шляхтич Семен Височан, який організував 15-тисячний Галицький полк.

З міщанства вийшли полковники: 

Іван та Василь Золотаренки, які керували військами в Білорусі,

      Яким Сомко, 

       Мартин Небаба 

та інші.

Незважаючи на різне походження, життєвий досвід,освіту, Богдан Хмельницький зумів їх об’єднати й спрямувати їхню енергію на створення Української козацької держави.