Культура Київської Русі.

Різноманітну діяльність людини, спрямовану на задоволення її релігійних почуттів, мистецьких уподобань, інтересів, називають духовним життям. 

Культура – це досягнення людей в духовному та матеріальному житті.

Найбільшого розквіту культура Київської Русі досягла за часів правління Володимира Великого та Ярослава Мудруго.

Прийняття християнства Володимиром Великим мало для Русі величезне позитивне значення. Прийняття християнства позначилося на всьому духовному житті суспільства, привело до значного його збагачення. Християнська церква за княжих часів опікавулась духовним життям. Саме при церквах і монастирях виникали школи та бібліотеки, осередки, де переписувалися книжки, працювали літописці, художники.

Великий вплив на розвиток культури, особливо архітектури, іконопису, живопису, відіграла Візантія.

Видатні пам’ятки архітектури.

Архітектура – це мистецтво будувати та прикрашати споруди.

Десятинна церква (церква Богородиці), перша кам’яна церква Київської Русі. Споруджена на прикінці Х ст.. в Києві на честь пресвятої Богородиці за часів князювання Володимира Великого, який на збудування й утримання її виділив десяту частину своїх прибутків — десятину, звідки походить і назва. В джерелах Десятинну називають церквою Богородиці. Вона являла собою хрестовокупольний шестистовпний кам’яний храм. На початку XI ст. під час великої пожежі вона була пошкоджена. Згодом її відбудували та оточили з трьох боків галереями. Десятинна церква була оздоблена мозаїкою, фресками, різьбленими мармуровими та шиферними плитами. Ікони, хрести й посуд були привезені з Корсуня (Херсонеса Таврійського) . 

Софійський собор. Збудовано за князя Ярослава Мудрого у  1037 році Софійський собор на честь перемоги над печенігами.

Собор збудований на зразок Константинопольської Софії. Це розкішна 13-верха будівля, розташована на високому березі Дніпра. Збудований як головний, митрополичий храм Русі, Софійський собор був у давнину громадським і культурним центром держави. Крім богослужінь, у соборі відбувалися урочисті державні церемонії, укладалися договори .Тут відбувалися церемонії «посадження» князів на київський престол, здійснювали їх захоронения , проводили прийоми іноземних послів. Біля стін собору збиралося київське віче; при соборі велося літописання і була створена Ярославом Мудрим перша відома в Стародавній Русі бібліотека. За свою багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти і перебудови.

За Ярослава Мудрого в Києві було збудовано Золоті ворога з надбрамною церквою Благовіщення,які довгий час слугували оборонними воротами і парадним в'їздом у центральну частину міста.Ширина воріт 7,5 м, висота проїзду — 14 м, довжина — 25 м. Ворота були розкішні, для їх прикрашення використовували позолочену мідь.Золоті ворота вважались головними, але були розташовані у незручному місці. І навіть при облозі їх не брали штурмом .

Києво-Печерський монастир був  заснований у 1051 році монахами Антонієм і Феодосієм у печерах біля літньої княжої резиденції Берестово, поблизу Києва. В ХІ  столітті монастир став центром розповсюдження і затвердження християнства в Київській Русі, важливим центром культури і освіти. У ХІІ столітті монастир отримав статус "лаври" — головного великого монастиря.

Києво-Печерська лавра зіграла важливу роль у розвитку давньоруської культури, була центром літописання. Тут перекладалися на церковно-слов'янську мову і переписувалися твори іноземних авторів. У лаврі працювали відомі літописці Нестор (автор "Повісті временних літ"), Нікон, Сільвестр. У тринадцятому столітті було складено «Києво-Печерський патерик» — важливе джерело історії Києва.

Інші міста Київської  Русі не поступалися Києву величчю соборів і монастирів. Одним їз таких соборів був Спасо-Преображенський собор у Чернігові 

(1036 р.) 

Михайлівський Золотоверхий собор — споруджений 1108—1113 внуком Ярослава Мудрого київським князем Святополком Ізяславовичем. Хрестово-купольний шестистовпний храм з трьома нефами та одним позолоченим куполом. На поч. ХХ ст. храм — 7-купольний .  Стіни собору прикрашали мозаїки і фрески. Був одним з найбільших монастирів Стародавнього Києва.

Під час монгольськоії навали в 1240 роках монастир зазнав відчутних втрат. Монголи пошкодили собор та зняли його позолочені бані. В 1496 році монастир було відроджено і перейменовано з монастиря св. Димітрія на монастир св. Михаїла, відповідно до назви церкви, збудуваної Святополком. 

Антоній та Феодосій Печерський.

Анто́ній Пече́рський (близько 982 — 10 липня 1073) — святий Православної Церкви, церковний діяч Київської Русі. Родоначальник вітчизняного організованого чернецтва, засновник Києво-Печерського монастиря і будівничий Свято-Успенського собору. З його ім’ям пов’язують реорганізацію києво-руських монастирів на засадах суворих чернечих традицій Святої гори (Афон, Греція). Аскетичне життя Антонія було прикладом і зразком для князів і простолюдинів. 

Теодосій Печерський (930-і рр. (?) — 3 травня 1074)  церковний діяч,  автор повчань.Теодосій став одним з перших ченців Києво-Печерського монастиря, а в 1062 р. був поставлений його ігуменом. З ініціативи Т. були зведені багато монастирських споруд і закладений Успенський собор у Києві. У 1073 р. Т. рішуче засудив київського князя Святослава, який скинув свого брата Ізяслава. Т. почив у монастирі і був похований у печері, звідки його мощі були урочисто перенесені в 1091 р. в Успенський собор.

Мистецтво в Київській Русі.

Живопис – це вид образотворчого мистецтва, пов’язаний з передачею зорових образів за допомогою нанесення фарб на тверду або гнучку поверхність.

Мозаїки і фрески були найпоширенішими видами техніки живопису Київської Русі. 

Мозаїка -- техніка прикрашення  підлоги та стін , за якою на цементну основу у визначеному  порядку  викладаються  невеликі кольорові шматочки каменя або скла – смальти. 

Мозаїка Софійського собору.

Особливу цінність становлять мозаїки ХІ ст., які прикрашають головні частини храму — центральну баню і головний вівтар. Тут зображені основні персонажі християнського віровчення. Вони розташовані в строгому порядку згідно з «небесною ієрархією».

Богоматір Оранта (мозаїчний образ з собору Київської Софії)

Мозаїка в центральному куполі — Христос Вседержитель

Усі мозаїки собору виконані на сяючому золотому фоні. Їм притаманні багатство барв, яскравість і насиченість тонів. При всій кольоровій різноманітності мозаїк переважними тонами є синій і сіро-білий у поєднанні з пурпуровим.

Алі́пій (Алімпій, Олімпій) Печерський (близько *1050—†1114) — київський мозаїст і живописець, ювелір та лікар, чернець Києво-Печерського монастиря, перше відоме з літопису ім'я староруського художника, один з авторів Києво-Печерського патерика. Навчався у візантійських майстрів.

Найвизначнішими його малярними роботами були сім ікон деісусного ряду, написаних для домової церкви невідомої особи. Вони вважались чудодійними, оскільки не згоріли підчас пожежі.

Існує припущення, що Алімпій виконував мозаїчні роботи для Михайлівського Золотоверхого собору в Києві.

Фрески -   це розпис мінеральною фарбою по вологій штукатурці

Частина фресок, що збереглися в Софійському соборі, датується ХІ століттям - вони були виконані під час будівництва собору. В XIX столітті, під час реконструкції собору, на стіни були нанесені нові малюнки, виконані олійними фарбами, які, як правило, повторювали контури старих зображень. В ХХ столітті, під час чергової реставрації вченими було виявлено, що велика частина фресок ХІ століття збереглася під шаром тиньку та олійних фарб, і, де це було можливо, старі фрески були відкриті.

Родина Київського Князя Ярослава Мудрого. Фреска ХІ століття

Колірна гама древніх фресок створювалася на поєднанні темно-червоних, жовтих, оливкових, білих тонів та блакитного тла.

На стінах Софійського Собору до цього часу залишилися написи та малюнки, залишені священниками та відвідувачами собору.

Ці написи та малюнки мають загальноприйняту назву - графіті. Кількість графіті та малюнків (збереглися понад 300) свідчать про високий рівень писемності в Київській Русі.   

                                                                                                                    

Графіті (італійське слово graffiti - множина від graffitо, буквально нацарапанный) - стародавні написи й малюнки, зроблені гострими предметами на стінах будівель, глиняних і металевих речей 

Графіті містять цінні відомості про різні сторони життя Київської Русі - зокрема збереглися записи про смерть Ярослава, автограф Володимира Мономаха, 

Крім мозаїки, фрески в Київській Русі було також розвинуте іконописання.

Слово «ікона» грецького походження. 

Ікона --  це зображення Ісуса Христа, Богоматері, святих, ангелів, подій Святого Письма, виконані за певними правилами на кипарисових дошках.

Правила, за якими створювали ікони, називають канонами. їх суворо дотримувалися, не змінюючи. У цьому одна з головних відмінностей ікони від картини.  

Це цікаво !

Перші ікони привозили на Русь із Візантії. Восени 2000 р. на Волині було знайдено унікальну пам’ятку візантійського малярства ХІ ст. - ікону Богородиці. У середині ХІІІ ст. вона потрапила до тільки-но  заснованої столиці Данила Романовича - Холма - і від XVII ст. відома як 

Холмська ікона Богородиці.Зберігається  з 2000 року у Волинському краєзнавчому музеї, що в Луцьку . Ікона Божої Матері Холмської — це одна з найдавніших візантійських ікон, збережених в Україні. Вона написана візантійськими мастерами на рубежі ХІ – ХІІ ст..

Дорогобузька ікона Богородиці Одигітрії. Друга половина ХІІІ століття.

Найвидатнішою пам’яткою іконопису  княжої України є ікона Богородиці (к. ХІІІ ст. )  з Успенської церкви в Дорогобужі, що на Волині. Її було знайдено в середині 80-х р. ХХ ст.

Писемність та література Київської Русі.

Писемність у Київській Русі була відома ще до запровадження 

християнства. Про це свідчать угоди Русі з Візантією, в яких містяться вказівки на те, щоб обидві держави розв'язували різні спірні 

питання „не тільки на словах, а й письмово".

Значний розвиток писемності пов'язано з християнством. 

Після введення на Русі християнства кирилиця, винайдена Кирилом і 

Мефодієм, поступово витіснила стару писемність. На основі кирилиці відбувався подальший розвиток писемності й формувалася давньоруська писемно-літературна мова.

Із письмової спадщини можна згадати філософську проповідь митрополита Іларіона "Слово про закон і благодать",написане між 1037–1050 . Цей був перший оригінальний твір Київської Русі. 

Він складався складається з 3 частин: 1) "про закон і благодать", 2) про значення християнства для Русі, 3) похвала князям Володимиру і Ярославу.

Остромирове Євангіліє  — одна з найвидатніших пам'яток старослов'янського письменства в давньоруській редакції, найдавніший датований східнослов'янський рукопис. О.Є. містить євангельські читання для неділі і свят. Переписане 1056—1057 рр. з староболгарського оригіналу, як гадають, у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира. Євангеліє багато прикрашене фігурними заставками та ініціалами, які яскраво розфарбовані нетускніючими фарбами(зеленою, червоною, блакитною і білою) і обведені чистим (накладним) золотом.

Перша сторінка Остромирова Євангілія

Ізбо́рник 1073 — пам’ятка давньоукраїнського перекладного письменства, створений для київського князя Святослава Ярославовича. Вважається, що Ізборник 1073 року був переписаний з болгарського ориґіналу — збірника царя Симеона. Містить твори релігійного змісту. 

«Повість минулих років» -- перший літопис Київської Русі, написаний чернецем Києво-Печерської лаври, Нестором на поч.. ХІІ ст.

Це пам’ятка історіографії та літератури Київської Русі. «Повість врем'яних літ» — перша у Київській Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов’ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов’янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди.

"Слово о полку Ігоревім" («Слово про Ігорів похід», «Слово о полку Ігореві, Ігоря сина Святославля, внука Ольгова») — героїчна поема кін. XII ст., поетичний твір невідомого автора княжої доби історії України. 

Темою «Слова…» є невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців на весні 1185 р. Цю історичну подію поет відтворив в епічно-ліричному плані, піднісши як найвищий принцип долю Руської землі і засуджуючи князів за їх незгоди, за ставлення особистого над загальним. До історичної оповіді автор додав мотиви снів, плачів, реакцій природи на долю героїв, монологи князів тощо.