Козацькі повстання 20-30 –х рр. ХVІІ ст..

Завдання :

-- опрацювати § 13  і матеріал  блога

-- виписати і вивчити :

-- причини повстань 20-30-х рр.. XVII ст..

-- характер повстань 

-- повстання під приводом М.Жмайла ( ім’я М.Жмайло, дата, учасники, 

   територія, результати, наслідки , Куруківська угода «випищики»)

-- скласти таблицю – «Повстання 20-30-х рр.. XVII ст..

   1 колонка – дата, 
   2 колонка – керівник, 
   3 колонка-- територія, учасники,      
   4 колонка – підсумки, наслідки

-- імена – М.Жмайло, Тарас Трясило, І.Сулема, Павло Бут, Я.Острян, Д.Гуня

-- « Ординація Війська Запорізького реєстрового»  
    ( дата, чому прийнята, зміст,  наслідки)

-- причини поразок селянсько-козацьких повстань 

-- наслідки повстань

-- значення козацьких повстань першої половини XVII ст.

-- вміти пояснювати – Тарасова ніч, «Золотий спокій»

-- усно на питання після  § 13, повторити матеріал § 8 -- 12

Після смерті П. Конашевича-Сагайдачного для Війська Запорозького настали складні часи. Його наступники — О. Голуб (1622-1623) і М. Дорошенко (1624—1625) поділяли принципи політики Сагайдачного — примирення. Однак порушення Польщею угоди з козаками викликало сильне невдоволення.

Тисячам учасників Хотинської битви виділили незначну платню, залишили їх без жодної перспективи заробітку. Козаки розійшлися по Україні, частина подалася на Запорожжя, частина — на Дон.

Почалася епоха козацьких повстань.

Причини повстань:

--захоплення польськими феодалами         південноукраїнських земель, де феодали          зіткнулися з інтересами козаків 

--ігнорування польським урядом вимог щодо     збільшення реєстру 

--обмеження прав і привілеїв запорозьких         козаків, перетворення їх на кріпаків 

--поширення фільваркової системи,                   посилення експлуатації селян  

--посилення польською шляхтою                      національного гноблення.

--поширення уніатської та переслідування        православної церкви (заборона будувати        православні церкви й монастирі та закриття
 тих, що вже існували, передаиня їх у       власність уніатській церкві,ліквідація         церковно-приходських шкіл).

Характер повстань: антифеодальні, національно-визвольні.

1625 р. — повстання під проводом Марка Жмайла.

Марко́ Жма́йло-Кульчицький (рр. н. і см. невід.) — гетьман реєстрового козацтва (1625), керівник селянсько-козацького повстання 1625 р. За одним із джерел рід Жмайло походить з с. Кульчиці (тепер село в Самбірському районі, Львівської області). Відомо, що до обрання гетьманом Жмайло брав участь у Хотинській битві (1621 р.).

В листопаді 1625 скинутий з гетьманства поміркованою частиною козацької старшини, яка через складні обставини, здобувши перемогу над 35-тисячним польським військом неподалік Куруківського озера (сучасне передмістя Кременчука) була змушена піти на перемир'я з польським гетьманом Станіславом Конецпольським.

Гетьманом обрали Михайла Дорошенка, який уклав з польським командуванням Куруківський договір 1625. Подальша доля Жмайла невідома.

Учасники: козаки, селяни та міщани.

Територія: Подніпров’я.
Перебіг подій. Козаки зазнали поразки. Доля  Жмайла невідома.
Помірковані запорожці виступили за мирне завершення конфлікту шляхом переговорів. 

Результатом компромісу став Куруківський трактат (назва від Курукового озера над Дніпром):
-- реєстр збільшено до 6 тисяч 
-- збільшено плату реєстровцям 
-- учасники повстання амністовані 
--  нереєстрові козаки повертаються до шляхти

Угода передбачала спалення всіх човнів і припинення морських походів, заборону розпочинати будь-які війни із сусідніми державами та укладати з ними угоди. Встановлювався чіткий устрій реєстрового козацтва за територіальним принципом. Відтепер реєстр складався із шести полків: Білоцерківського, Канівського, Корсунського, Переяславського, Черкаського й Чигиринського.
Кожен полк поділявся на сотні з осередками в менших містечках, розташованих на полкових територіях. Очолював реєстрове військо гетьман, обраний загальновійськовою радою й затверджений польським урядом.
Куруківська угода остаточно роз’єднала козацтво на реєстрових і нереєстрових («випищиків»). Загострення політичної ситуації в Україні та погіршення економічного становища селян призвели до збільшення кількості втікачів на Січ.

«Куруківська угода була компромісом між офіційною польською владою та верхівкою козацтва, але вона зовсім не задовольняла інтереси більшості повсталих, які мусили повертатися у кріпацтво. Саме тому вона прискорила остаточний поділ козацтва на дві групи: заможне реєстрове
козацтво, яке дотримувалося поміркованої лінії та йшло на компроміси
з урядом, і нереєстрове, яке посідало радикальну позицію». (Бойко О. Д. Історія України. — К.: Академія, 2002. — С. 141.)

«Випищики» - козаки, виключені, «виписані» з реєстру

1630р.—повстання під проводом Тараса Трясила (Федоровича), гетьмана нереєстрових козаків.

Тара́с Федоро́вич (  ? — 1639) — козацький отаман кримсько-татарськго походження. Один із командирів козацьких найманців у Тридцятирічній війні. Реформував козацьке військо, посиливши роль кавалерії. Кошовий отаман Війська Запорозького нереєстрового (1629), організатор походу на Крим (1629), учасник Смоленської війни 1632–1634, керівник антиурядового козацько-селянського повстання 1630 року. Січове ім'я — Тарас Трясило. Після повстання уникнув покарання, подальша його доля невідома. 




Учасники: козаки, селяни та міщани.

Територія: Лівобережжя, Подніпров’я, Брацлавщина, Волинь, Галичина.

Перебіг подій. На придушення повстання рушило польське військо 
Повстанці зосередили свої сили (понад 30 тис. чоловік) біля Переяслава,
на лівому березі Дніпра. У травні туди підійшов Конєцпольський з коронним військом (понад 12 тис. чоловік).
Його спроба атакувати козацький табір з маршу була невдалою. Три тижні тривали кровопролитні бої.

«Тарасова ніч». Уранці 15 травня 1630 р. відбувся найжорстокіший бій. Повстанці вщент розгромили добірну шляхетську корогву — Золоту роту, яка охороняла штаб коронного гетьмана. Ледве врятувався й сам Конецпольський.

У пізніших козацьких переказах бої під Переяславом згадувалися як повний погром польського війська. Саме так цю подію зобразив автор «Історії Русів», назвавши її «Тарасовою ніччю», яку потім описав в
однойменному творі Т. Шевченко.
Конецпольський змушений був розпочати перемовини.

Результати :
8 червня в Переяславі було укладено угоду, яка фактично підтверджувала Куруківську. Зміни стосувалися реєстру — він збільшувався до 8 тис. осіб. Передбачалась амністія для учасників повстання та реєстрових козаків. Уникнув покарання й Тарас Трясило, подальша його доля невідома. 

Проте пекучі проблеми нереєстрового козацтва залишалися нерозв’язаними, суперечності між реєстровими козаками й запорожцями не припинилися, а загострилися ще більше і вони неминуче мали призвести до наступного повстання.  
Реєстровці потрапили під магнатсько-шляхетський вплив. А запорожці прагнули розширити свої привілеї, виявляли свою незалежність.

Щоб перешкодити подальшим повстанням, до 1635р. поляки побудували
на дніпровських порогах фортецю Кодак. Гарнізон фортеці не пускав по Дніпру човнів на Січ, кінні роз’їзди ловили втікачів і направляли їх на земляні роботи або в тюрми.

Цей форпост польської влади на Подніпров’ї низове козацтво сприйняло як виклик. Наступник М. Дорошенка — гетьман Іван Судима розпочав підготовку до повстання. Це був досвідчений ватажок. Він керував
багатьма вдалими походами проти Криму й Туреччини, за що одержав золоту медаль папи Павла V.

Іва́н Миха́йлович Сули́ма (р.нар.невід. — †12 грудня 1635), гетьман нереєстрових запорозьких козаків (1628–1629, 1630–1635), дрібний шляхтич герба Сулима. У свої перші морські походи Іван Сулима ходив з Самійлом Кішкою ще достатньо молодим козаком, проходив у нього морську школу. Досить швидко талановитий козак вибився в чільні старшини, став на один рівень мало не з Петром Сагайдачним. В одному з походів у бою з турецькою ескадрою, десь близько 1605 року,потрапив у полон до турок, де перебував цілих 15 років. За однією з найпоширеніших версій, Іванові Сулимі якимось дивом вдалося звільнитися з кайданів та звільнити від пут своїх побратимів по неволі. Звільнившись посеред ночі, колишнім бранцям вдалося захопити бойову галеру разом з її екіпажем в 300 чоловік яничарів. Сулима, прикувавши яничарів до весел, наказав гребти до берегів Італії. Уміло уникнувши бою як з турецькими, так і з італійськими кораблями, Сулима пришвартувався в Римі.

У «вічному місті» обідраний, напівголий екіпаж Сулими справив надзвичайне враження, а коли досі не бачені моряки невідомо якого флоту вишикували на пристані ще й 300 відбірних яничарів, закутих у кайдани, то й зовсім викликали сенсацію. Подивитися на це видовище збіглося мало не все місто.
Чутка про надзвичайну подію дійшла і до Папи Римського Павла V Боргеза, який побажав особисто подивитися на відважного командира незвичайної галери, що Божою ласкою вирвалася з бусурманської неволі.
За визначні походи в Крим і Туреччину проти татар і турків, одержав від папи Павла V золоту медаль з папським портретом.
Повернувся в Україну Сулима з європейською славою, яку вимушені були визнавати і при королівському дворі в Польщі. Окрім Сулими, ніхто з полководців Речі Посполитої не удостоювався найвищої в Європі папської золотої медалі, навіть коронний гетьман. Прибувши на Січ, Іван Сулима організовує численні морські походи в Чорне море.


1635р. — загін Івана Сулими зруйнував Кодацьку фортецю. 

На початку серпня 1635 р. майже 3 тис. козаків виступили із Запорожжя до Кодацької фортеці.

У ніч на 12 серпня вони несподіваним штурмом оволоділи фортецею і знищили її гарнізон. За наказом гетьмана Сулими дерев’яні споруди було спалено, а вали розгорнуто. Після цього козаки відступили на низ і протягом кількох місяців оборонялися на одному з дніпровських островів. 
Тривала оборона виснажила оточених, викликала в їхніх лавах сумніви й суперечки, і тоді прихильники угоди з Польщею схопили й видали І. Сулиму властям. За рішенням сейму гетьмана та трьох його сподвижників стратили на центральній площі Варшави.

Кодак було відбудовано.


Козацьке повстання 1637-1638 рр. 

Антипольські настрої серед козацтва зростали, 1637-1638 рр. причому не лише серед «випищиків», а й серед реєстрових козаків, які навіть ціною зради І. Сулими не домоглися собі привілеїв чи хоча б якихось полегшень.
Улітку 1637 р. розпочалося нове повстання, яке охопило
Лівобережну і Правобережну Україну. Його керівниками були
талановиті полководці - Павло Бут (Павлюк), Дмитро Гуня, Карно Скидан, Яцько Острянин (Остряниця). Селяни швидко вливалися в ряди повстанців і громили своїх панів.

1637р. — повстання під проводом запорізького гетьмана Павла Бута (Павлюка)  

Павло Бут (власне Павлó Михнóвич, прізвисько Павлюк) (нар. ? — † 9 квітня 1638) — гетьман Війська Запорозького Низового, керівник повстання 1637 року. 







Наприкінці літа 1637 р. Павлюк виступив на чолі козацького війська із Запорожжя. У Корсуні до нього перейшло чимало реєстрових козаків, які захопили артилерію.

Теріторія : Подніпров’я, Брацлавщина. 

6 грудня 1637 р. під Кумейками, поблизу Черкас, відбулася битва, у якій взяло участь 15 тис. польського війська на чолі з М. Потоцьким і 10 тис. повстанців. Павлюк і Скидан першими повели наступ на добре укріплений ворожий табір. Проте перед ними було болото, через що козаки зупинилися. Польська кіннота кинулася в атаку. Під прикриттям возів козаки відбили три штурми. Та сили були нерівні, і козаки, зазнавши великих втрат, відступили до містечка Боровиці під Черкасами. Розпочалася облога, безперервні обстріли й штурми. Під час перемовин двох лідерів повстання— Павлюка й Томиленка — схопили і передали польському командуванню. Згодом їх стратили у Варшаві.

К. Скидан і Д. Гуня відступили на Запорожжя.

У березні 1638 р. розпочався новий етап повстання.

Я́ків Стефан Іскра-Остря́нин (Остряниця) (? — 6 травня 1641) — український військовий діяч, козацький отаман, один з керівників козацького повстання 1638 року. Народився в Острі на Чернігівщині в козацькій родині. Вперше згадується в документах під 1633 роком як полковник реєстрових козаків війська Речі Посполитої в ході Смоленської війни. Після придушення польськими військами повстання Павлюка 1637 року, прибув до Запорозької Січі, де на початку 1638 року був обраний гетьманом нереєстрового козацтва. Навесні 1638 року очолив козацьке повстання. Після поразки у червні 1638 року під Жовнином, відступив на Слобідську Україну, де з дозволу московського уряду оселився в Чугуївському городищі. Брав участь у боротьбі проти нападів татар. Убитий рядовими козаками під час заворушення зі старшиною.

Загони запорожців під проводом Я. Острянина, обраного гетьманом, і тих же К. Скидана та Д. Гуні, суходолом і на чайках вирушили вглиб України. Подніпров’я знову охопило народне повстання.

1638 р. — повстання під проводом запорозького гетьмана Якова Острянина (Остряниці). 

Теріторія : Подніпров’я.
Наприкінці квітня козаки виграли битву під Говтвою, але не зуміли взяти Лубен, де замкнулися основні сили поляків. Зазнавши невдач, Острянин у бою під Жовнином утратив надію на перемогу й і після поразки відступив у Слобідську Україну.


Боротьбу продовжив Д. Гуня, обраний гетьманом.

Гуня Дмитро Тимошович (роки народження і смерті невідомі) — один з керівників селянсько-козацьких повстань в Україні в 1630-х років проти польсько-шляхетського гніту, козацький гетьман (1637, 1638).
Походив ймовірно з козацької родини Київщини. Подробиці біографії Гуні маловідомі. На початку 30-х років XVII ст. очолював козацькі виправи проти Туреччини та Кримського ханства.
У 1637 р. брав участь у повстанні під проводом Павла Павлюка, зокрема, весною був обраний полковником війська повсталих козаків. Після поразки під Кумейками (6 грудня 1637 р.) і полону Павлюка, Гуня, захопивши польську артилерію, на чолі козацького загону прорвався на Запоріжжя. Зокрема, після того, як Павлюк та Скидан покинули табір для збору підкрплення, Гуня очолив оборону табору. Після невдалої битви Гуня повів своїх козаків до Боровиці (поблизу Черкас), де з'єднався з повстанцями Павлюка.[1]
У січні 1638 р. Гуню запорожці обрали кошовим отаманом; при цьому він вживав титул «гетьман військ Його Королівської Милості»[1].
На початку 1638 року запорожці, очолені Гунею, розгромили каральний загін ротмістра Мелецького, надісланий польським командуванням для знищення Запорозької Січі.

1638 р. -- козацьке повстання на чолі з гетьманом Дмитром Гунею
Відступивши до гирла Сули, він облаштував табір, у якому козаки протрималися весь червень і липень. Нестача харчів і фуражу змусили їх припинити опір і скласти зброю 28 липня. Однак Гуня з частиною
війська вирвався з оточеного табору.

Наслідком цих повстань стала  « Ординація Війська Запорізького реєстрового» 1638 р. .

Поразка козаків у повстанні 1637-1638 рр. змусила їх визнати так звану «Ординацію Війська Запорозького» (ординація — від латин, огсіо — порядок) на раді в урочищі Маслів Став 24 листопада 1638 р.

З «Ординації Війська Запорізького...»: «Оскільки козацька сваволя так розійшлася,що для приборкання її довелося рушити наші війська й битися з козаками, і розгромити їх, відвернувши цим страшну небезпеку від Речі Посполитої, - тому на вічні часи позбавляємо козаків старшинства, всяких старовинних судових установ, права, доходів й інших відзнак, набутих ними за вірні послуги від наших предків і тепер унаслідок заколотів утрачених,

 Вона жорстко обмежувала козацтво:
-- скасовано виборність козацьких старшин і козацький суд
— реєстр становив 6 тисяч козаків 
-- замість гетьмана Сейм призначав комісара-шляхтича 
-- зі шляхти призначалися також полковники й осавули 
-- реєстровцям дозволялося селитися лише в Черкаському, Канівському
    й Корсунському староствах
— нереєстрові козаки мали стати кріпаками 
— Запорозька Січ підлягала ліквідації -- на Січі було введено реєстрову 
    залогу, щоб розганяти там будь-які самовільні зібрання

Залога - військові частини, розташовані в якому-небудь місці; гарнізон
Комісар -- посадова особа, наділена урядом особливими
повноваженнями

«Ординація Війська Запорозького...» - наступ польської влади на козацькій устрій, різке посилення утисків козацтва

Причини поразок селянсько-козацьких повстань:
-- як правило, вони починалися стихійно, без ретельного планування 
-- головна мета — помста кривдникам, а не реалізація певної програми 
-- селяни-повстанці не йшли далі своєї місцевості 
-- старшина та реєстровці схилялися до переговорів, а не до рішучих
    воєнних дій 
-- козацька армія поступалася польській у стратегії, озброєнні, вишколі

Наслідки повстань:

-- тимчасова поразка українського національно-визвольного руху.
-- реєстров козацтво позбавлено самоврядування: полковниками
   могли бути тільки поляки, очолював військо не гетьман, а спеціальний
   королівський комісар 
-- козаки передавали полякам артилерію та військові відзнаки, обмежено 
   територію розселення козаків 
-- на Дніпрі відбудовано Кодацьку фортецю 
-- на території України постійно перебувало польське військо 
-- нереєстрові козаки перетворені на кріпаків, посилився феодальний
    гніт (збільшились панщина, податки з міст) 
-- масові втечі населення від польської розправи на територію Росії — на Дон і Слобожанщину

Значення козацьких повстань першої половини XVII ст.

— боротьба набула національно-визвольного спрямування 
-- козацькі вимоги — захист православ’я, скасування кріпацтва, 
    звільнення від польського панування — об’єднали різні верстві
    українського населення (селян, міщан, православне духовенство, 
    шляхту)
-- масове покозачення селян і міщан 
-- надбання досвіду збройної визвольної боротьби
— козаки стали лідерами національно-визвольного руху 
— визнано, хоча й формально, існування православної церкви 
    в Україні, православним надано право будувати церкви, відкривати  
   братства, школи, типографії, навіть обіймати державні посади («Статті 
   для заспокоєння руського народу», 1632 р.) 
— сприяли поширенню ідеї національного визволення, підготували
   ґрунт для Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмелницького,
   що розпочалася в 1648 р.

Повстання кінця XVI - початку XVII ст. стали грізним провісником визвольної війни українського народу 1648 - 1657 рр.

Настало десятиліття «золотого спокою» — 1639 - 1647 рр. – 10 років «золотого спокою» для Польської держави.


«Золотий спокій» -- це період в історії Речі Посполитої 1639 – 1647 рр., коли не було значних народних виступів і держава досягла свого найбільшого піднесення.