Соціальна структура суспільства. К.-В. Острозький. Тема п’ята.

У соціальній сфері українських земель XIV - XVI ст. відбувалося формування та становлення станової організації суспільства, що базувалася на підставі юридично визнаних прав, привілеїв та обов'язків.

Із входженням українських земель до складу Великого князівства Литовського сталися значні зміни в соціальній структурі суспільства. Відбувся поділ суспільства на стани. Це означало, що перехід з одного стану до іншого внаслідок, наприклад, збагачення, був майже неможливий. Обсяг привілеїв визначався від народження.

Завдання :
-- опрацювати  § 23   і матеріал блога
-- виписати і вивчити :

-- що таке соціальна верства
-- основні групи( верстви) населення
-- поняття – магнати, шляхта
-- які документи закріпили панівне становище магнатів, шляхти
-- ім’я К.-В. Острозький
-- духовенство ) поняття, характеристика )
-- дата 1458 р.
-- поняття – міщани, патриціат, бюргери, плебс
-- селяни ( поняття, поділ за майновим та правовим становищем )
-- повинності селян, вміти їх пояснювати
-- поняття – фільварок
-- що таке закріпачення селянства, коли цей процес відбувався на  
    українських землях
-- суть кріпацтва
-- етапи юридичного оформлення кріпацтва
-- дати прийняття та зміст Литовських Статутів, та  Устава на волоки
-- повстання Мухи

Стани – це великі групи людей , які мають свої права та обов’язки й займають різне становище у суспільстві .

Соціальна верства -  велика група людей, які мають однакові права 

й обов'язки  й займають різне становище у суспільстві .

Існували привілейовані та непривілейовані верстви населення.

У складі Великого князівства Литовського було майже 30 княжих родів литовської та давньоруської династій (Острозькі, Вишневецькі, Збаразькі, Корепькі та інші). Це були князі – аристократи.
Місце і роль цієї групи в соціальній структурі визначалися знатністю походження та великою земельною власністю.

Магнати — це феодали, що володіють великим земельним володінням та мають вплив на політичне життя країни.

Пани ( магнати ) — складалися з членів великокнязівської ради та найзаможніших феодалів, які у військові походи виїжджали з власними загонами. Вони, як і аристократи, були основою для формування верхівки державного апарату і підлягали суду лише Великого князя. Відрізнялися від інших груп шляхти давністю роду, отчинним характером землеволодіння й певними правами. 

Шляхта — це привілейована верства населення, яка за свою військову службу дістали статус шляхти та земельні володіння. Це дрібні землевласники в Польщі, Литві, Білорусі, Україні.

1522 р. -- було прийнято сеймову ухвалу, згідно з якою до шляхетського стану належати лише нащадки тих, хто став зем'янином ще за часів правління Вітовта, Сигізмунда й Казимира. 

1528 p. -- було здійснено перепис шляхти. 

1529 р. – у Першому Литовському статуті шляхті було гарантовано, 
що її не можна карати без суду. У шляхти не можна було забрати землю "без вини". 

1557 р. -- остаточне соціальне розмежування й виділення шляхти в окремий стан відбулося після появи "Устави на волоки", яка віднесла до шляхти лише "бояр стародавніх", а інших — до станів міщанства і селянства.

Середина XVI ст.  --відбулося юридичне оформлення системи прав, привілеїв та обов'язків шляхти: 
•  у 1457 р. шляхта отримала право судді над своїми підданими; 
•  Віденський привілей 1565р. сприяв утворенню повітових 
    шляхетських сеймиків; 
• Литовський статут  1566  р. скасував усі обмеження шляхетської земельної власності. Закріпив за шляхтою законодавчі права і створив 
організоване представництво шляхти на загальнодержавних сеймах, які в цей час могли суттєво обмежувати великокнязівську владу. 
Шляхетська земельна власність усіх видів вважалася недоторканною.

Отже,
1.На вершині соціальної ієрархії перебував військово-службовий стан  — шляхта, що складалася з різних соціальних груп, як несли військову службу у князя. 
2. У середині XVI ст. шляхта стала впливовою, організованою силою. 

У Польщі вона становила  8-10% населення, в українських землях Литви — 5%.

Князь Костянтин Острозький (прибл.1460-1530). Представник наймогутнішої князівської родини, один із видатних полководців і державних діячів давнини. У 1497 р. був призначений першим гетьманом Великого князівства Литовського, щоб здійснювати командування над військом. 
Під час російсько-литовської війни у  1500 р. князь Костянтин Острозький потрапив у полон, з якого згодом втік. Був удруге проголошений гетьманом Великого князівства Литовського, вінницьким і брацлавським намісником. 
На чолі війська воював проти Московського, князівства, здійснив чимало успішних походів проти татар. У битві під Оршею (вересень 1514 р.) розгромив 70-тисячну московську армію. Усього він брав участь у 33 битвах, у яких командував військом, програв лише у двох, а в решті дістав перемогу. Князь став одним із наймогутніших магнатів держави, за підрахунками дослідників, посідав четверте місце за багатством, у його власності було близько 60 тис. підданих. Захищав православ'я. На його кошти збудовано й реставровано чимало храмів у Вільно, Турові, Києві. 
Помер 10 серпня  1530 р. у Вільно. Тіло його перевезено до Києва і поховано в Успенському соборі Києво-Печерського монастиря.


Привілейованим станом було духовенство. 

Важлива роль та особливе місце в українському суспільстві належала духовенству, яке становило окрему соціальну верству населення. 

Духовенство поділялось на вище духовенство 
(митрополит, єпископи, архієпископи) і рядове духовенство (звичайні священнослужителі). 

Рядове духовенство відносилось до напівпривілейованого стану.




Вони не підлягали світському суду, їх міг судити лише суд єпископа. Духовенство становило  1/10 частину населення. 
Тривалий час духовні посади переходили у спадок -  після смерті 
батька парафію (прихід) отримував старший син, а молодші шукали собі парафій у сусідніх селах. 

Парафіяни повинні були: 
•  сплачувати десятину; 
•  скіпщину -  хлібну данину з копи; 
•  віддавати данину натурою -  яйцями, ковбасою, насінням тощо;
•  відробляти панщину на церковних землях.

Під час перебування українських земель під владою Литви православна церква мала значні права та привілеї, перебувала під опікою держави і користувалася авторитетом у суспільстві.
Після поневолення українських земель Польщею, її позиції значно погіршились. Почався наступ католицизму. У кінці  ХІV -ХVІ ст. ускладнюється  становище  православної церкви та її духовенства.

У 1458 р. Київську митрополію було поділено на дві з центрами у Києві та Москві.

Міщани — верства жителів українських, литовських і білоруських міст, починаючи з ХІV ст., що володіли нерухомістю на їх території, сплачували податки, підпорядковувалися міській владі. 

Права й обов’язки міщан визначалися відповідними документами й затверджувалися польським королем чи литовським князем. У 1917 р. всі стани, зокрема й міщанський, було скасовано.

До міщан входили :
патриціат — найзаможніша частина міщанства, що складалася з найбагатших і найвпливовіших купців, ремісників-майстрів, 
бюргерство — середня частина міщанства, яку складали цехові майстри та торговці середнього достатку, та 
плебс — дрібні ремісники, торговці та інші жителі міст.

Майже 80% населення України становили селяни.

Селяни — це жителі сільської місцевості, що перебувають у різних формах залежності від феодалів.

За своїм правовим та майновим становищем воно було неоднорідним.

Податки селян на користь держави 
1. Подимщина — податок із кожного двору -  "диму". 
2.Татарщина -  існував цей податок до 60-х років XIV ст. Його збирали місцеві князі за дорученням ханської адміністрації за часів панування золотоординського іга. 
3. Воловщина  -  оподаткування ділянки землі, зораної плугом, запряженим волами. 
Усі ці податки сплачували сріблом, тому вони називалися "серебщина". 

У селянських господарствах, які продовжували мати натуральний характер, значну роль відігравали промисли. Селяни виготовляли сукно, полотно, вичиняли шкури та робили упряж для коней і волів, шили собі одяг, виробляли дерев'яні речі для господарства і побуту. 





На користь феодалів селяни виконували такі повинності: 

1. Відбували панщину -  головну форму експлуатації селян у фільварках. 
Селяни орали, сіяли, збирали врожай, косили, рубали ліс, 
відбували толоки (гатили греблю для рибного ставу), ремонтували шляхи тощо. 





2. Сплачували оброк натуральний -  зерном, сіном, великою рогатою худобою, воском, медом, хутром цінних звірів тощо. 

Різні форми натурального оброку: 
•  скіпщина -  хлібна данина з копи; 
•  пополівщина — віддавати пану четвертого бичка від річного 
   приплоду; 
•  десятина -  з улову риби тощо. 

3. Пізніше феодали натуральний оброк замінили грошовим. 
У різних місцях натуральний оброк, панщина та державні податки були неоднакові.

Фільварок - багатогалузеве шляхетське господарство, в якому використовувалась праця кріпосних селян. 

Був поширеним на Правобережній Україні з XIV — до першої пол. ХІХ ст. Запровадження поміщиками фільваркового господарства призвело до збільшення панщини, зменшення селянських земельних наділів.

У процесі зростання феодального землеволодіння відбувалося зближення між різними категоріями селянства, феодальна залежність поступово переросла на кріпосну. 

Суть кріпацтва: 
•  прикріплення селян до землі; 
•  запровадження обов'язкових селянських робіт на пана (панщина); 
•  обмеження громадянських прав і свобод селян. 

У XV — на початку XVI ст. відбувався процес закріпачення селян 

Закріпачення селян – встановлення особистої залежності селян, що полягала в «прикріпленні» до землі,в повній залежності від влади свого господаря --  підлеглості адміністративній і судовій владі свого володаря.

• 1447 р. Привілеєм, виданим Великим князем литовським Казимиром II, було заборонено перехід приватновласницьких селян і селян-втікачів до великокнязівських маєтків і навпаки. 
•  Було надано право вотчинного суду феодалам, що зміцнило владу поміщиків над селянами. 
• 1453 р. Постанова галицької шляхти про право виходу селянина 
від свого феодала лише один раз на рік -  на Різдво, після сплати 
великого викупу грошима, збіжжям, сіном, дровами тощо. 
• 1496 р. Польський сейм встановив, що право перейти з одного 
села до іншого буде мати лише один селянин на рік. 
• 1501—1543 pp. Закони Польського королівства і Великого князівства Литовського, якими було заборонено селянам вихід без дозволу пана. 

Юридичне оформлення кріпацтва відбулося у XVI ст.: 
•  польські сейми  1505, 1520  pp.  заборонили селянам покидати свій наділ       без згоди пана та узаконили дводенну панщину; 

•  Литовські статути  1529, 1566 pp. обмежили право власності селян на землю; 

• "Устава  на волоки"  (1557  р.) — реформа, проведена Сигізмундом II
    Августом, за якою землі сільських громад переділялися на волоки 
    (лани по 16-21 га). 
     Кращі землі віддавались під фільварки, гірші — селянам.
Реформа 1557 р.:
-- зруйнувала сільську громаду, замінивши її подвірною;
-- збільшила селянські повинності;
-- встановила дводенну панщину у Литві, значно обмежила права
    селян щодо зміни місця проживання
-- значно обмежила право переходу селян;
-- зменшила площу громадських пасовищ, луків тощо

• в "артикулах"  польського  короля  Генріха  Валуа (1573 р.) та 

в Третьому Литовському статуті 1588 р.: 
— тривалість панщини визначалася волею пана; 
— селяни позбавлялися права розпоряджатися своїм майном, заповідати
    або  відчужувати його без згоди феодала; 
— шляхтич отримав право карати на смерть своїх кріпаків; 
— селян-утікачів розшукували протягом 20 років.