Римська республіка V — ІІІ ст. до н.е. Боротьба плебеїв за свої права. Тема восьма.

Завдання :
-- опрацювати  § 37  і матеріал блога
-- виписати і вивчити :

-- дату встановлення в Римі республіки
-- поняття – республіка
-- час республіканського періоду в Римі
-- хто такі Консули
-- причини боротьби плебеїв та патриціїв
-- як боролись плебеї ( усно )
-- поняття --  народні трибуни
-- що означало слово «вето»
-- скільки тривала боротьба плебеїв з патриціями і чого добилися плебеї  
-- вміти розповісти як управлялась Римська республіка
-- вміти порівнювати як управлялась республіка в Греції і Римі—
       -- що було спільного
       -- в чому різниця :
              -- роль народних зборів
              --  як приймались закони
              -- оплата посад
              -- вплив народу на управління
    висновок  -- де була демократична республіка, а де аристократична ?
-- поняття – диктатор,  легіон, тріумф
-- що означає правило «Розділяй і володарюй»
-- коли римляни завоювали Італію
-- хто такий Пірр ? Що означає  крилатий  вислів «Піррова  перемога»
-- усно на питання до § 37

  
Після вигнання Тарквінія римляни намагалися більше не допускати зосередження необмеженої влади в руках однієї людини. Тому в 509 р. до н.е. в Римі була встановлена республіка.

Республіка – це форма правління держави, за якою вищі органи влади обираються народом на певний термін.

Період  в  історії Стародавнього  Риму з кінця VI  ст. до  н.е .  — до І ст. до н.е. називається  республіканським .

Після створення республіки всі виборні посади прибрали до своїх рук патриції. З них обирали двох консулів терміном на один рік. 

Консул - найвища державна посада в Римі на яку обирали патриціїв на народних зборах . Під час воєн один з консулів перебував у Римі, інший - керував військом. Консули скликали народні збори  й засідання сенату. Короткий термін їхнього перебування на посаді, а також одночасне правління двох осіб мало запобігти тиранії.

Становище  ж  плебеїв  погіршилося. Вони були зобов’язані служити  в лавах римської армії, проте не тільки не брали участі в управлінні республікою, а й потрапляли в рабство за борги. 

Прагнення плебеїв мати ті самі права, що їх мали патриції, зумовило багатовікову боротьбу між ними.

Причини боротьби плебеїв з патриціями :

-- на всі посади в державі обиралися тільки патриції

-- плебеї були обмежені в правах

-- багаті плебеї прагнули до влади

-- значна частина плебеїв страджала від нестачі землі і боргів

Збіднілі плебеї вимагали перерозподілу «державних земель», а також ухвалення нових боргових законів і права обиратися на державні посади. Боротьба між патриціями і плебеями була стриманою, без кровопролиття.

Плебеїв  було  багато, і вони становили більшість у римському військовому ополченні. Усвідомивши це, вони стали діяти так. Як тільки над Римом нависала загроза ворожого  вторгнення,  плебеї  заводили  свою  частину війська  на Священну  гору неподалік  від  міста,  відмовлялися  воювати й висували свої вимоги. Нерідко, опинившись у безвихідному становищі, патриції були змушені йти на поступки.

Перший  відхід  плебеїв  на  Священну  гору  відбувся  в  494 р. до н. е. Тоді однією з головних умов їхнього повернення було введення в Римі нової виборної посади — народних трибунів. Їх стали щорічно обирати з-поміж плебеїв. 

Народні трибуни  — посадовці, обрані з числа плебеїв, які обстоювали їхні інтереси і захищали від свавілля патриціїв.

Головним обов’язком народних трибунів був захист плебеїв від сваволі патриціїв. Народні трибуни були зобов'язані постійно тримати двері будинку відкритими для громадян, що потребували захисту, і не залишати Рим більше» ніж на добу. Спочатку обирали двох, а згодом—десятьох народних трибунів.

Вони мали право опротестовувати будь-яке розпорядження інших магістратів. Варто було трибунові вимовити слово  «Veto!» («Забороняю!»), як небажане для нього рішення скасовувалося. Особа народного трибуна вважалася недоторканною.

Вето (від латинського — «забороняю») — право посадової особи заборонити або припинити 

введення в дію того чи іншого рішення або закону. 

Також плебеї домоглися прийняття писаних законів. Їх викарбували на 12 дошках та виставили на головній площі Риму — Форумі. Тому ці закони увійшли в історію як Закони дванадцяти таблиць. 

Закони встановлювали жорсткі покарання за посягання і на життя людини,  і на її власність.

Боротьба  плебеїв  за  свої  права  тривала  більш  як  200 років. Вони діяли рішуче, цілеспрямовано і, зрештою, домоглися всього, до чого прагнули. 

Із часом плебеї добилися права на землю, а наприкінці IV - початку III ст. до н.е. — ліквідації боргового рабства. Верхівка плебеїв отримала доступ до всіх посад. Були дозволені шлюби між патриціями і плебеями.

Результатом боротьби патриціїв і плебеїв було встановлення громадянської рівноправності. 
Усі громадяни Римської республіки (як і в полісах Греції) стали рівними перед законом, незалежно від багатства та знатності. Це сприяло зміцненню влади та єдності держави.

Відбулися великі зміни в римському суспільстві. Хоча належати до старовинного знатного роду було, як і  раніше,  дуже  почесно,  становище людини  тепер визначалося, насамперед, розмірами її статків. Але фактично влада опинилася в руках найбагатших вихідців як із патриціанських, так і з плебейських родів. Заохочуючи простий народ роздачею грошей і безкоштовного хліба, землями у нових колоніях, привабливими обіцянками, нова римська знать упевнено повела Рим до панування над світом.

Організація управління в Римській республіці.

У Римі, як і в Греції, усі важливі проблеми вирішувалися на народних зборах. Але в Римі, на відміну від, наприклад, Афін, пропозиції, які виносилися на збори, не можна було ані обговорювати  ані змінювати — лише прийняти або відкинути цілком. Їх попереднє обговорення відбувалося на особливих зібраннях.

Усі державні посади в Римі , як і в Греції, були виборними, зазвичай терміном на один рік. Найдавнішими і найвищими римськими посадовцями були два консули, що вибиралися громадянами.

Консул — недоторканий найвищий виборний посадовець часів Римської республіки.
Консули були наділеними однаковою владою і мали право скасовувати рішення один одного. Вони скликали сенат і народні збори та по черзі головували на них; турбувалися про внутрішню безпеку держави; проводили набори в армію та командували римським військом.

Наймогутнішим державним органом Римської республіки був сенат. Сенат оголошував набір до війська, приймав послів з інших країн, укладав договори з іншими країнами, проголошував чи забороняв нових богів.






Отже, в Римі основні питання вирішував Сенат, саме вів розробляв закони. В Сенат потрапляли тільки представники найбагатших патриціанських , а згодом плебейських родів – римські аристократи. 

Таким чином в Римі сформувалась аристократична республіка.

У разі крайньої небезпеки для держави призначався диктатор,
Йому були підпорядковані всі гілки влади, включаючи консулів. 
Проти нього не мало сили навіть трибунське «вето».
Диктаторська влада обмежувалася лише терміном — вона не могла тривати понад б місяців.

Диктатор   (з латинського —диктую, наказую) — у   Стародавньому  Римі так називали посадову особу, якій передавали  всю владу в державі у разі зовнішньої чи внутрішньої небезпеки, що загрожувала республіці (для ведення війни, придушення повстання та ін .).

Створюючи республіканське суспільство, громадяни Риму здобули важливі права: 
брати участь у народних зборах, бути обраним на державні посади, мати власність та служити у війську. 

Разом із тим, військова служба стала основним обов’язком римлян, так само як і участь у житті суспільства, зокрема в зібраннях та виборах.

Підкорення Римом Італії

Понад 200 років Рим воював із сусідніми племенами, що населяли Апеннінський півострів, поки не об’єднав їх під своєю владою. 

Багатьом перемогам Рим завдячував своїй організованій і добре озброєній армії, своїм славнозвісним легіонам, до яких набирали тільки повноправних громадян.

Легіон (відлатинської —збираю) — основна військова одиниця армії Стародавнього  Риму.






До складу легіону входило 4200 воїнів, а також кіннота. Невеликі загони, на які він поділявся, успішно билися не тільки на рівнині, а й у лісі, у горах. У римській армії використовували облогові механізми.


Римське військо славилося своєю дисципліною» яку підтримували і нагородами  і суворими покараннями. Здавна для воїнів, які поверталися з перемогою влаштовували тріумф.

Тріумф — урочистий  вступ у столицю  полководця  та  його армії 
після  переможного  завершення війни. 






Малий  тріумф  називався овацією .

Римляни також намагалися посварити своїх ворогів між собою, щоб не допустити їхнього об’єднання, а вже потім підкорю вали їх одне за одним.

Правилом Риму було: «Розділяй і володарюй».

Діючи таким чином, римляни до середини III ст. до н.е. завоювали всю Італію. 













Тільки на півночі, у долині річки По, свою незалежність зберегли племена галлів.

На всьому Апеннінському півострові поширилася римська монета — денарій. 
На півдні володіння римлян сягали до острова Сицилія, де вони зіткнулися ще з одним могутнім загарбником — Карфагеном.