Ремесло й цехи. Торгівля та лихварство.Тема друга

Завдання дивись в попередній статті.

Економічною основою західноєвропейського середньовічного міста було ремесло.

Ремесло – дрібне промислове виробництво готових виробів. засноване на ручній праці.

Ознаки ремесленого виробництва:

1. Дрібне виробництво .                      

2. Відсутність розподілу праці .

3. Ручна праця .

4. Особиста праця майстра .

5. Експлуатація підмайстрів та учнів.

6. Виробництво речей на замовлення або для продажу.

Цехи – об’єднання майстрів – ремісників однієї спеціальності, які проживали в одному місті.

Статут – це правила, обов’язкові для всіх членів цеху.

Займатися ремеслом у власній майстерні могла тільки людина, яка мала звання майстра. За власні гроші майстер купував необхідне обладнання, сировину й виговляв вироби від початку аж до надання йому завершеної форми. У майстра бул помічники: підмайстри та учні.

Члени цеху допомагали одне одному опановувати нові способи ремесла, але
при цьому вони охороняли свої таємниці від інших цехів. Виборна цехова
верхівка пильно стежила за тим, щоб усі члени цеху працювали приблизно
в однакових умовах, щоб ніхто не багатів за рахунок іншого, не переманював замовників. Із цією метою вводилися суворі правила, де чітко вказувалося, скільки годин можна працювати, скільки верстатів і помічників мати. Порушників виключали з цеху, а це означало втрату засобів до існування. Також діяв суворий контроль за якістю товару.

До цеху входили лише майстри. Вони обирали голову і раду цеху. Підмайстри — помічники майстрів — членами цеху не вважалися,
а отже, не користувалися привілеями і не мали права відкривати власну справу. 
Щоб стати майстром, підмайстер повинен був досконало опанувати свою спеціальність, потім пройти випробування і створити виріб, який би засвідчував його майстерність. У Франції цей виріб називався шедевром — «роботою рук». 

Нижче від підмайстра за ієрархічною драбиною були учні, яких ще в дитинстві віддавали майстрам на навчання. Спершу вони виконували роль слуг. Якщо навчання йшло успішно (майстри не поспішали розкривати свої секрети), учень міг стати підмайстром.


Із часом цехи стали гальмувати розвиток ремесла.

Ремесло сприяло розвитку торгівлі.
У XI – XV ст. пожвавилася внутрішня та зовнішня торгівля.

Ярмарки -- центри  міжнародного торгового обміну, куди з’їжджалися купці з різних країн.








Для захисту своїх інтересів купці, подібно до ремісників, об’єднувалися в гільдії. 

Гільдія — об’єднання купців для захисту своїх інтересів і привілеїв.

Згодом вони утворили торговельні компанії — об’єднання купців із різних міст зі своїми представництвами.

Центри торгівлі в Європі.

У Середні віки міжнародну торгівлю в Середземному морі контролювали купці з італійських міст Венеція та Генуя, де вони конкурували з візантійськими купцями. 

У Північній Європі в басейні Балтійського і Північного морів торгівлю контролював торговельний союз багатих міст, який дістав назву Ганза.

Ганза -- це найбільш відоме об’єднання ( союз ) торгівельних міст Північної Європи в середні віки.

До Ганзи входило  понад 70 торговельних міст Північної Європи, Скандинавії та Прибалтики. Серед них великі й багаті міста Бремен, Кельн, Росток, Гданськ, Рига, Таллінн та ін. 

Центр Ганзейського союзу розташовувався в німецькому місті Любек. 

Ганза мала у своєму розпорядженні власний торговельний і військовий флот, а для захисту своїх інтересів наймала цілі армії. Якось Ганза навіть почала війну з Данією та виграла її. 


У Середні віки більшість платежів здійснювалися готівкою. Оскільки тоді в грошовому обігу було чимало різних золотих і срібних монет, які карбувалися в різних містах Європи та Азії, актуальною стала професія міняйл. Крім обміну монет, вони також контролювали їхню якість.

Міняйли– спеціалісти у грошових справах, які за встановлену плату обмінювали гроші.










Будь-які значні фінансові операції неможливі без системи позичок. Людей, які давали гроші під відсотки, називали лихварями.

Лихварство – надання грошей у борг під великий відсоток.

Лихварі – люди, які давали гроші у борг під великий відсоток.











Лихварство було досить поширеним явищем від часу появи грошей.

У XIV ст. лихварі та міняйли стали засновниками банків. 
Перші банки надавали дві основні послуги:
-- зберігали гроші 
-- й надавали кредити, тобто позичали гроші за винагороду (під відсотки). 

У цей період розвинулася нова система розрахунків — векселями.
Наприклад, якщо купець із Любека хотів придбати товар у Венеції, то йому не було потреби їхати туди з готівкою. Достатньо було внести необхідну суму в контору, що представляла інтереси його венеціанського торговельного партнера, отримати вексель, який разом із замовленням відправляли до Венеції, і отримати товар. Гроші, що залишилися в Любеку, могли використовувати венеціанці для закупівлі товарів у цьому місті.

Банки і векселі дали потужний поштовх розвитку торгівлі та промисловості. У купців зникла необхідність возити із собою значну кількість готівки.