Особливості окупаційного режиму та Руху Опору на окупованих територіях. Голокост. Тема перша.

Здійснюючи агресію в Європі, Азії й Африці, країни Троїстого пакту проводили жорстоку окупаційну політику, яка включала нещадну 

експлуатацію та пограбування поневолених народів, жахливі знущання, терор і масове винищення населення.

Претенденти на світове панування, взявши за основу расові теорії, проголошували «новий порядок», суть якого зводилася до ліквідації всіляких прав людини та демократичних свобод, до грубого насильства і безправ’я, геноциду щодо «неповноцінних народів» — слов’ян, євреїв, циган.

Окупація — форма контролю агресорів над загарбаними територіями.

«Новий (світовий) порядок» — назва окупаційного режиму, встановленого гітлерівцями на загарбаних територіях.

«Новий порядок», запроваджений загарбниками, складався з трьох систем:

-- масового знищення людей

-- пограбування

-- експлуатації людських і матеріальних ресурсів

Особливістю німецького «нового порядку» був тотальний терор. Із цією метою було створено систему каральних органів — державну таємну поліцію (гестапо), збройні формування служби безпеки (СД) і озброєні загони Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (СС).

Терор — знищення і залякування ворога насильницькими засобами.

25 травня 1940 р. план "Ост" було подано Гітлеру, який затвердив його як директиву. Цим планом передбачалися колонізація Радянського Союзу і країн Східної Європи, знищення мільйонів людей, перетворення на рабів рейху залишених живими росіян, українців, білорусів, поляків, чехів та інших народів Східної Європи. 

Планувалося виселити протягом  30 років 65% населення Західної України,75% населення Білорусі, 80-85% поляків з території Польщі, значну частину населення Латвії, Литви, Естонії — всього 31 млн чоловік. Пізніше німецьке керівництво збільшило число осіб, які підлягали виселенню зі Східної Європи, до 46-51 млн. Намічалося на вивільнені землі переселити 10 млн німців, а місцевих жителів, що залишалися (за розрахунками гітлерівців — близько 14 млн), поступово "понімечити". Документи нацистського рейху свідчать, що СРСР підлягав розчленуванню і ліквідації. На його території передбачалося утворити чотири рейхскомісаріати — німецькі колоніальні провінції "Остланд", "Україна", "Москва", "Кавказ", управління якими мало здійснюватися спеціальним "східним міністерством" під орудою А. Розенберга.

Геноцид (від грец. genos — рід, плем’я і латин. caedo — вбивати) — знищення окремих груп населення за расовими, національними, етнічними або релігійними мотивами, а також штучне створення умов, не сумісних із життям.

Голокост — планомірне і організоване знищення єврейського населення в роки Другої світової війни. Жертвами голокосту стали 6 млн євреїв (в Україні — 1,4 млн). Це складало близько 63 % європейського і 36 % світового єврейства.

У 1942 р. керівництво Німеччини прийняло рішення про початок фізичного знищення всіх євреїв у Європі. По всій її території запрацювали "фабрики смерті", концентраційні табори.

Концентраційний табір (концтабір) — місце для ізоляції і утримання «небажаних елементів», переважно в нелюдських умовах, які оголошувалися ворогами режиму.

Табір смерті — територія, спеціально виділена і обладнана для масового знищення людей. Шість таборів смерті (Освенцім (Аушвіц),Треблінка, Собібор, Майданек, Белжець, Хелмно) були створені для знищення євреїв. Як висловився один есесівець: це були «прості, але справно працюючі конвеєри смерті». Процес знищення партії в’язнів займав одну-дві години. Пережили ці табори декілька сот людей.

Остарбайтер (з нім. — «східний робітник») — німецький термін для позначення осіб, які були вивезені гітлерівцями зі східних окупованих територій під час Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини.

Рух Опору.

Рух Опору — це визвольний рух проти нацизму і фашизму і встановлених ними порядків, за відновлення національної незалежності  і державного суверенітету окупованих країн, а також країн фашистського блоку, за більш справедливий і демократичний устрій після визволення.

Мета Руху Опору:

-- звільнити окуповані країни від фашистів

-- відновити національну незалежність окупованих держав

-- ліквідувати реакційні порядки і провести демократичні перетворення в країні

Характер Руху Опору :

-- визвольний, інтернаціональний, патріотичний, демократичний,  прогресивний

Форми боротьби:

-- збір і передача союзникам цінної інформації

-- саботаж, зрив воєнних поставок

-- диверсії

-- повстання

-- створення партизанських загонів і проведення активних бойових операцій та іньше

Найбільш активним Рух Опору був у Франції, Норвегії, Бельгії, Польщі, Югославії, Албанії, Греції.

У Франції, Югославії, Польщі Рух опору був неоднорідним. Виділялись 2 течії – національна і комуністична .

У Франції національна течія була представлена  Організацією «Вільна Франція» на чолі з генералом Шарлем де Голлем, а комуністична –партизанскими загонами (макі), створених Комуністичною партією Франції (КПФ). Особливість французького руху Опору: тісна співпраця всіх течій.

В Югославії національна течія була представлена  Організацією четників генерала Д. Михайловича (чета — загін), а комуністична – Народно-визвольною армією під командуванням Й. Броз Тіто. Особливість руху Опору в Югославії: протиборство між течіями руху Опору.

В Польщі національна течія була представлена  Емігрантським урядом у Лондоні і підпорядкована йому Армія Крайова під командуванням генерала Бур-Комаровського, а комуністична – Польською робітничою партією і створеною нею Армією Людова. Особливості руху Опору в Польщі -- значний авторитет серед населення Армії Крайової, керованої з Лондона емігрантським урядом, та Армії Людової, створеної Польською робітничою партією (комуністичною).

Існування серйозних розбіжностей між двома силами Опору.

Патріотичний та антинацистський рух Опору відіграв визначну роль у перемозі над фашизмом. І хоча його учасники обирали різноманітні форми і засоби боротьби проти ворога за свободу і незалежність своїх країн, їхня діяльність суттєво послаблювала ворога і наближала перемогу.